Пісні західних слов'ян
Двісті років тому молодий, азартний та талановитий Проспер Меріме вирішив з приятелем здійснити подорож на Балкани.
Проблема була одна - не було грошей. Тоді талановитий француз вдається до літературної містифікації - повністю з голови вигадує й видає збірку "Народних пісень Далмації, Боснії, Герцеговини та Хорватії".
Хвилинка бубоніння, ябо "No Exit".
В стрічці випливло інтерв'ю одного лікаря, він (чи вона) д.м.н., професор, завкатедрой як положено, десятки монографії, сотні друкованих праць, вдячні усміхнені арабські студенти на світлинах, фото на конференції, фото в шапочці, підлабузники-кафедрали, клініка свого імені, все як має бути, і це, власне, непогано.
Є в мене в Україні один друг, який весь такий великий, широкий як тілом, так і душею, жорсткий, навіть жорстокий іноді, але безмежно щирий та сповнений пихи й шарму одночасно. Він сам собі ззовні Портос чи Харві Вайнштайн в найкращі роки. Спільних друзів в нас нема, бо він, взагалі-то, не заводить приятельство через своє надто реалістичне відношення до людства. Сам дивуюся, як ми затоваришували. Я досі повторюю за ним деяке матючиння, так само навішую прізвиська та, власне, все моє життя вже років 15 йде за його влучним порівнянням.
Суецький канал зараз перекрито. Тригернуло, бо трохи нагадало наше особисте.
2009 рік. Він працював капитаном на великих торгових судах вже майже двадцять років.
Проходив Суецький канал.
- Батьку, батьку, ну пане Несторе, прокидайтеся, там два загони ворогів насувають, з кулеметами...
- З кулеметами? (позіхає) Це добре, кулемети нам потрібні.
Треба застосовувати все.
- Я за вами слідкую
//Після спостерігача лишаються не лише зроблені та зафіксовані на камеру знімки, відео, чи записані оповідання. Доки він живе, десь по далеких закутках пам'яті живуть яскраві події, ненаписані картини, незроблені світлини, незанотовані спогади, невзяті інтерв'ю. Тому спосостерігачеві треба встигнути перевести нематеріальні речі у щось довгострокове, матеріяльне. На флешку записати, як зараз кажуть.
«...А гетто, вы помните гетто? Во время и после войны...» В.С. Высоцкий.
Повторюсь, двадцатый век большую часть человечества ничему не научил, по-крайней мере некоторые, не самые, казалось бы, глупые люди до сих пор позволяют себе высказывания вроде «їх треба зібрати в одне гетто».
(маленький бесполезный каминаут)
2011 год, некоему врачу 30 лет, улыбчив, ждут с супругой второго ребёнка. Работает доктор много, совмещая учёбу в аспирантуре, дежурства ночами в мясорубке ночной хирургии другого города, должность научного сотрудника в научно-исследовательском институте, приём в частной клинике и головную боль от необходимости быть директором медицинского центра. Жена работает хирургом в прекрасной районной больнице, добираясь на любимой сине-зелёной Славуте то сквозь снежные заносы, то по летнему зною, оперируя и дежуря почти до срока собственных родов каждый раз.
1 серпня 2017 р.
Строго 18+
Х - Характер, Д - доброжелатели, или
Краткая автобиография в диалогах
Оксану распределить терапевтом в село
Идите нах@#
Оксана, как ты посмела сама перераспределиться на хирурга через Киев? Не выдадим диплом!
Идите нах@#
Часы перевели. Зеваю. Раннее воскресное утро. Снег, лёд, слякоть, ёлки, старые могилы.
Я украдкой перекрестился, на что Боря махнул рукой – Это ничего, Бог там один, просто ворота разные.
Вот где встретить утро выходного дня? И еще, Акунин писал про кладбища, Павел Белянский писал, есть, значит, интересное...
Справа от входа — единственная свежая могила. Боря читает табличку, качает головой, причитает — Габи таки умер, хороший человек был, какой хороший... Посмотрел год рождения — 1928.
Девяносто... Таки да.
Смити появился на свет крепеньким, белоснежно-белым щенком бультерьера...
Как вообще рождается текст? Откуда?
Немного про закулису волшебства.
Настолько личное, что снова хвастливое.
Мой папа всё время носит галстук, даже мусор в нём выносит. Выглаженная рубашка, элегантный костюм, часы, туфли — всё это имеет значение. Плюс привычка к опрятности, как память об офицерской портупее на определённом этапе жизни.
Сторінка 3 із 9