Бійтеся своїх бажань.
Десять років тому в нас була перша сумісна велика подорож Європою. Ми вже були сім'єю та мали малого, якого перший раз залишили на тиждень, але через блискучі Оксанинi очі нас вся екскурсійна група вважала молодятами після весілля. Навіть фотоапарат, який зламався у Львові, коли я знімав О, що красиво палить вночі на сходах, не зіпсував настрій, бо ще була здатня робити світлини мобілка, і вся подорож в нас заснята камерою на один мегапіксель.

За п'ять діб треба було доїхати зі Львову до самого Парижу та у зворотній бік у виснажливому, але дуже цікавому автобусному турі. Це дуже швидко. Керівниця групи - молоденька Ганя - сяяла оптимізмом та впевненістю.
Першою великою зупинкою був Будапешт. Славне давнє місто. Після кордону, де мадяри повитрушували з наших "контрабандистів" цигарки, Ганя, нарешті, розпочала екскурсію та розповідала про кельтське поселення Ак-Інк на березі Дунаю, яке потім стало римським військовим табором Аквінкумом, напроти якого постало "містечко проти Аквінкуму", КонтрАквінкум, що були прообразами Буди й Пешту. Розповідала, як прийшли гуни, потім авари, морави, зрештою - угри-мадяри. Про батийову татарську навалу та звільнення. Про захоплення міста османами та дивовижне звільнення. Про Габсбургів та її, Ганни, улюбленицю - принцесу Сісі.
В самому місті часу було обмаль, та після огляду міста в нас була екскурсія на кораблі Дунаєм. Ганна попередила, що коли будемо проходити під мостами, треба загадати бажання, випити шампанського та поцілуватися, тоді бажання збудеться. Такий міт. Легенда.
Ми радісно вешталися верхньою палубою з повними бокалами, оглядали Будайський та Пештийський боки великого міста, красивий Парламент, інші будівлі, та цілувалися під мостами, не забуваючи про бажання.
Краєм ока побачили, що Ганна весь цей час сидить біля фальшборту та не приймає участі у загальному святкуванні. Перед нею стояла вже пуста зелена бутилка Торлею, рука зло мацала бокал. Підсіли до неї. Треба сказати, що нам з Оксаною на допросі ще ніхто не брехав та не відмовляв, це, пробачте, професійне. Тож, з'їхати Гані не вдалося.
Каже: Багато років тому, мо, десять, потрапила вона на таку саму екскурсію тут. Та сама легенда, про мости. Вона, звичайно, загадала сюди повертатися.
Так і сказала, повертатися, не просто повернутися, - з переривчатим глибоким диханням сказала вона та жбурнула кришталевий келих у темний мрачнуватий Дунай.
І тепер я, як дура, тільки й роблю, що повертаюся сюди, додала вона. Бійтеся своїх бажань, вони можуть відбутися. Озирнулася. Інші туристи того не бачили, всі радісно чи то пили, чи роздивлялися красоти вечірнього міста.
Ми обняли Ганну, заспокоїли й умовили, що все тепер буде інакше - добре та як вона сама схоче. Вона недовірливо косилася на нас, але не сперечалася. Їй хотілося нам вірити.
Далі вся екскурсія та весь тріп проходили легко, весело, прекрасно організовано та цікаво. Ганна була у доброму настрою, до тієї розмови ми не поверталися.
Коли вже у Львові прощалися (місто Лева треба дивитися тільки ДО справжньої Європи, не ПІСЛЯ), то Ганя нам ще раз подякувала окремо, та тихесенько додала, що поки ми їздили, знайшла кращу роботу. Якась магія, каже.
Що тут сказати. Щось відповіли, що іноді ми перетинаємося з людьми, які потрибують допомоги, допомагаємо, після чого більше не бачимо тих людей ніколи у житті. Робота така. Звикли.
Бійтеся своїх бажань.
#LiterLG