В житті людини, сім'ї, ОСББ, ФОПа, ТОВа, акціонерного товариства, приватної та напівдержавної лікарні, тер.громади, району, міста та держави повинна бути проста та чітка бізнес-модель. Ось тут у стопчику пишемо плюсик, ось тут — мінус. Туточки пишемо “ітого”. Отут через три сторінки — план досягнень через рік, отут далі — чого хотілося б досягти за п'ять років. Над столом вішаємо картинку з басні “стрекоза та мураха” (я — за стрекозу, якшо шо), праворуч над дверима — ікону Ісуса або Богоматері, цитату Магомета, сонного Будду, несонного Крішну, зірку Давіда або... та що хочте, те й вішайте. Ваши друзі - калькулятор, годинник та календар. Далі — повна свобода (та пов'язана з нею відповідальність), й буде чи то повільне зростання, як за часів Гройсмана, чи то стрімке падіння в прірву, як тепер за Гончарука.

Тисячу років тому велика й могутня Римська Імперія переживала не найкращі часи. Розділення страни та християнства на Східну та Західну гілки, напади варварів та слов'ян, гунни та сарацини не давали спокійно вести торгівлю та розвиватися. Частина заможніх торгівців вирішили оселитися в безпечному місці — на достатній відстані від берега, на півночі Адріатичного моря, в чарівній лагуні.

Тут колись жили венеди — таємниче плем'я, про яке мало що достименно відомо. Деяки ознаки та слова видають в них слов'янське походження, цікаво, що майже тим самим словом на балтиці фіни та ести називають росіян, від слова “вене” - “лодка”. Можливо, це останні сліди великого переселення слов'ян до Європи 4. — 6. віків. Столицею адріатичних венедів був острів Буран, а всю групу островів назвали Венетто, пізніше — Венеція.

Гроші роблять дива. На малопридатних для життя островах швидко виросло місто, оточене укріпленнями, зі своєю верф'ю та навіть своїм Патріархом. З нічого, з пустоти та води, виникла справжня потужна морська держава, невелика за розмірами, але багата грошима та людьми. Кам'яні дома на сваях, церкви та театри, Арсенал та прекрасні палаццо — все це було не гірше, а то й краще за великі міста того часу. Рим та Константинопіль нічого не могли зробити — за потреби, Венеція будувала один бойовий корабель на день, тобто, будь-яку кількість бойового флоту за короткий час. Це гарантувало незалежність.

На всіх войнах, що велися в акваторії Середземного моря того періоду Венеція, або місто святого Марка та його крилатого лева, наживалася. Навіть Хрестові походи були джерелом прибутку. Потім Венеція взяла активну участь у штурмі та пограбуванні Константинополя. Візантійська Імперія, історію якої ніхто не хоче читати, бо всі долучилися до її знищення, пала, але карма все ж таки є, наприклад, вкрадену з Константинополя венеціянцями “квадригу” - скульптурну статую з конями, з самої Венеції вкрав вже у Новий час інший завойовник — Наполеон. Він й поклав край незалежності Венеції.А до того — декілька століть цікавих інтриг, бойових дій, перемовин та торгівлі.

Тепер Венеція не має старої бізнес-ідеї. Дома стоять на морській воді, яка весело й завзято розмиває штукатурку перших поверхів, тобто, сенсу страждати та жити як напівіхтіандри ніби-то нема. Але...

Але сотні тисяч туристів, мільйони фотографій, сотні знятих саме тут фільмів, тисячі сувенірів, десятки музеїв, 600 гондольєрів та тисяча водних таксі на додаток до водного трамваю-вапоретто — це сучасна Венеція. Романтика індивідуальна, парна та звальна багатолюдяна на період карнавалу. Чорні свай, кольорові стовби для гондол, схожі на трикольорові знаки сучасних барберщрпів. Кінофестиваль, що збирає всіх зірок сучасного світу, та старовинні всесвітньо визнані шедеври живопису в галереях.

Венеція різна — навіть можна знайти сучасний пам'ятник, але то треба зайти в якусь далеку далечінь, подалі від головних маршрутів.

На острові Мурано виготовляють муранське скло, а на Бурано (пам'ятаєте — Буран, або навіть "мимо острова Буяна в царство славного Салтана") — вишивають чудові мережива.

Коса Лідо пишається шикарним пляжем та казіно, трохи іншим ритмом життя та простіром для велосипедів. Безліч зеленого листя таки примусило нарешті полюбити зиму. Саме з Лідо поет Байрон (старий варіант його призвіща також був, співпадіння, Буран) проплив самотужки через лагуну до Венеції й там вздовж Канале Гранде, установив рекорд з плавання свого часу. Поки плив — писав у своїй непересічній голові поему про Мазепу. А я стояв й дивився з того місця на далекий берег та розмірковував, чи вистачило б мені мужності та сил подолату цю гігантську відстань кролем?..

Щодо погоди... Італійки взимку носять довги шуби та великі хутряні шапки. Чесно кажучі, давно такого не бачив. Також, вони дуже балакучі, при тому доброзичливі, зовсім не соромляться звертатися до незнайомці. Наприклад, нам відразу зробили зауваження у морському трамваї-вапоретто, щоб зачиняли за собою двері, не у лифті, а потім періодично та з великим подивом казали, що в нас на куртках не відірвані етикетки з магазинів. Відражалка-хелькюр, обов'язкова на нашій півночі, їм не відома.

Італійська кухня тим добра, що пасту, лазанью, піццу та спагетті діти готові їсти завжди. Бомбезно-відмінна кава будь де (чи то ми такі вдалі на кавові апарати), та майже єдине припустиме для нас з Оксаною пиво не з німецькомовних стран — Біра Моретті та Пероні, під піццу чи влітку в спеку — саме те.

Тіциан, що був культурним відкриттям цього вояжу — від ідеальних портретів початку кар'єри, ніжної Мадонни, живих емоцій — до тонких дрібних мазків пізнього Тіциану, джерела надхнення Ван Гога декілька століть пізніше.

Також в Венеції колись жили та працювали два інших великих художника. Їхні імена зробив відомими звичайний (насправді — незвичайний) бармен: він на честь Вітторе Карпаччо назвав так блюдо зі слайсів м'яса, а на честь Джовані Белліні — коктейль з просекко та персикового пюре. Також цей самий бармен Джузеппе Чіпріані популяризував (а може, й вигадав) коктейль Апероль-шпріц з просекко, солодової та власне аперолю, візитну картку його улюбленої Венеції.

Хозяїн квартири, де ми зупинилися, знає декілька слів українською, знає про справу засудженого в Італії нашого добровольця Марківа, та каже, що ми — правильні туристи, бо зупинилися в місцевого, їмо в місцевій піцерії та купили

Оксані маленькі прикраси у вуха зі справжнім муранським склом. А хто погані туристи? Китайці, не вагаючись відповів венеціанець. Приїздять величезним лайнером, що проходить повз набережної та здіймає хвилю, що руйнує місто.

Ночують на своєму кораблі, купують підробки під муранське скло, що також зроблені в Китаї, лишають по собі гори сміття та відїжджають. Треба їх заборонити, додав наш італієць, та його лице засвітилося якимось вогнем, забили барабани, понесли в'язанки гілля з вложеними сокирами... Гени.

А що, підтаплює, то через глобальне потепління? - переводжу тему. Він дивиться на мене весело, але як на нерозумну дитину. Може, й воно, відповідає. Але найбільший паводок був аж 1966 року, коли й слів таких не знали, а Гретина бабця, мабуть, у своїй Швеції слухала казку “Пеппі Довгапанчоха” та мріяла, що хоч її онука не буде ходити до школи.

Обережно з мріями, додав, вони збуваються.

Ми подякували, розрахувалися, та пішли далі розшукувати місця, відомі ним по улюбленим кінострічкам — по фіналу “З Росії з любов'ю”, по гротескним перегонам та розбитим часам з “Мунрейкеру”, по динамічному “Індіана Джонс та останній хрестовий похід” шукати люк, якого нема, по емоційному до розрива серця “Казино Ройял”, де один з будинків падає, як справжній, прямо в Грандканал, а також по сентиментальному “Туристу”.

Венецію не можна порівнювати з Амстердамом, Гданськом чи Копенгагеном. Вона така одна, єдина, неповторна.

Мрії збуваються, це і є головна сучасна бізнес ідея цього міста.