Італія, місто Барі.
 
Літо, спека, автобус.
На ньому футболка з тризубом, в нас на рюкзаку синьожовта стрічка.

Познайомилися. Він чимось схожий на Крейга в ролі Бонда. Працює в Італії п'ять років. А що, каже, італійці тут — бикота. Піддашся — затопчуть. Вдариш — поважатимуть.
Недовго ще поговорили, але змістовно. Сказав, що тепер нарешті поїде до Дніпра, бо відкрив для себе нормальних дніпрян. У відповідь пообіцяли стрітися у Трьох Святих.
А, про Італію... Хлоп зі Стрию, мабуть, правий був. Може, Апулія то регіон такий. В Мілані культурніші були. Та люди більш схожі на давні римські статуї. А тут — циганва якась. Та приїжджі. На площах купками сидять нігерійці, чекають ночі. Навпроти воєнні італійськи патрулі. Мовчки одни на одного поглядають. Коли трухане (а це обов'язково станеться), одни одному будуть горлянку гризти. Це у поглядах читається. Поки що тихо, мирно. Але зазирніть у очі...
Італійці вважають, що є лише Італія, а є інше всяке лайно. Англійську не вчать — навіщо? Таке соби зверхнє ставлення до всіх. Підстави є. Кажете, центр моди — Паріж та Нью Йорк? Та їхні модельєри порівняно з Римом та Міланом — діти малі. Кажете, десь готують смачнише — італійська кухня досконала та різноманітна. Архітектура Фландрії? Голандські картини? Вголосно зарегочуть та пошлють до найближчої церкви, в якій неодмінно фрески малював якийсь Караваджо чи хтось подібний. Яка кава, турецька? Що це? Каффе італьяно, о, грація! Кажете, машини найкращі німці роблять? Німецьки інженери інкогніто приїжджають до музею Феррарі, та стоять біля витрини. Мовчки. Потім позіхають, чухають потилицю та їдуть обратно до Баварії своєї. Українки вважають, що в нас дівчата найкрасивіщі? Так, але тут кожна друга буде модельної середиземноморської зовнішності. Музика? Ми знімали мініатюрну квартирку на першому поверсі, а вище поверхом не зна хто жив, але як спадала спека, там грали на віолончелі, скрипці та фортепіано — на якомусь захмарно-красивому рівні виконання..
Неаполь.
Туристів толпи. Липень. Сонце в зениті, стовби тіні не відкидають. Як в майстра — тіні зникли опівдні. Від спеки нема куди сховатися. Натерта мільонами ніг бруківка розпечена мов пательня. Але - фонтанчиків питної води — нема. Якоїсь особливої привітності до туристів — нема. Там гори мусора, там смрадне будівництво в самому центрі. Прекрасний вид на діючий вулкан Везувій перекритий якимись димуючими трубами. Тільки ти від цього пофігізму матюкнувся, як поряд пройшов Джанкарло Джаніні.
Піцерія. - Інглезе? Но Інглезе! - О-кей, іо парло умпо італьяно. Іо воррей маджаре квалькоза. Пицца Нєаполітано пер фаворе. - О! Товстий офіціант, манерами та виглядом схожий на мафіозі з фільмів доброзичливо стуснув мене по спині, що я майже з дверей не вилетів.
Через чверть часу очикувань підійшов другий офіціант, мабуть, брат першого, знову приймати в нас заказ. Зрозумівши помилку, замахав руками та почав ругатися з першим, перекрикуючись через усю залу.
Ще через якийсь час принесли, звичайно, не ту пицу, що ми замовляли. Послухали ще добірку місцевої говірки, лишню пицу він жбурнув на стол іншому туристу. Що той заказував, їх не плекало.
Озирнувся. На стінах висіли фото з Клінтоном, що куштував піцу саме тут. Італія... Це як в туристичному Альберобелло придумали місцеве вино ніби-то з унікального винограду, яке впарюють туристам по двадцять євро за пляшку. При тому, що таке саме в магазині коштує три. Нічого, досвічений турист у такому випадку просто ходить та безкоштовно дегустує у кожній крамниці.
Да, улюблена тема — люди похилого віку. Вечорами сидять, спілкуються, дивляться навколо, але майже усі агрессивно реагували на спроби їх сфотографувати. Гаряча кров.
А так да, красота...
Тепер лише один епізод про Болгарію.
Дешевий готель.
З номера вкрали грощі, що були заховані у речах. Не всі, дякувати Богові, та не таку й велику суму, бо маємо традицію розпихувати по маленьких купках у різні схованки, але ж. Не для Агати Крісті розслідування, бо до номеру у нашу відсутність заходила лише прибиральниця. Адміністратору це було фіолетово, він спокійно заученим текстом нагадав, що в номерах камер нема, випадок недоказуємий, ми могли скористатися готельним сейфом, а якщо хочемо, можемо викликати поліцію. На такі випадки вона реагує, але днів за декілька, але якщо ми якось образимо дівчину-прибиральницю, то місцеві копи приїдуть одразу (мабуть, тому що у долі). Послав, падлюка, коротко кажучи. Залишили наступного дня прибиральниці записку на болгарській мові (дякувати гугл-перекладачу): “Я — колдун, жінка — відьма. Поверни, бо буде прокляття”.
Ну, брехати не буду, грощі не повернули. Але та покоївка коли нас бачила — тікала та підвивала від страху. А що, життя таке, нехай щастить.
Повернулись до Естонії, де п'яний чолов'яга напав на робота, що сам їздить вулицями та доставляє товари. Тут інший світ. Чи то майбутнє, чи шо. Термінатори не пройдуть.
Серпень 2017
#LiterLG