Visit UA 2019, або коротенький нарис про дві доби в Україні. Особисті спостереження (без особистих образ).

Ще один рік для нас пройшов без неба над Дніпром...

...та минули вже два роки від епічного тексту "Глаза, секс и бороди". Важко щось придумати нове, коли тобі життя додає на шкіру нових броньованих листів для закриття відбитків примхливої долі.

Пишу, вичавлюю по краплині з себе Азірова.

Київ.

В кав'ярні грає телевізор. Канал г+г. Модельної зовнішності барісти з живими, емоційно насиченими обличчями повільними реченнями обговорюють щось про штучні нігті.

Доречі, естонці, попри міфи, говорять дуже швидко. За одиницю часу встигають сказати набагато більше інформації, ніж наші. Наші українці тягнуть слова та речення довго, вживають багато порожніх слів для зв'язку думок та змісту в ту саму одиницю часу набагато менше.

В іншому - те саме, що й раніш. Наші красиві, доглянуті, дивляться в очі, дівчата з макіяжем та на підборах.

Наші чоловіки гладкіші, жирненьке черевко навхрест перетягнуте ремінцем барсетки, що носять через плече. Погляд дєрзкій.

Хлопці, зупиніться. Астанавітєсь. Вас так за кордоном видно за кілометр. Якщо майка в сіточку та барсетка високо під пахвою через плече - то точно наш.
Дніпро.

В кав'ярні по ТБ грає г+г. Барісти нові, не ті, що були раніш, коли ми давно, ще в минулому житті, завзято вивчали за тими столиками англійську та естонську мови.

Капучіно-лілла-Роза-Гурме-еспрессо, - скоромовкою з підсвідомості замовляю, напруженно перводячи ціни в гривнях в євро, потім назад та в "старі гривні", ті, що були до від'їзду. Це не важко, але беззмістовно. Барісти оцінили дешеві часи на руці, але все одно сказали щось привітнє.

Країна та люди - непередбачувані. То є наша сила й наш біль. Побудова причинно-наслідних зв'язків не є сильною стороною. Більш того, взагалі не є. Але такі живі обличчя, ті посмішки, що вальсують в куточках губ, шаленість та відвага...

Запоріжжя.

Разюча несхожість на ХХІ сторіччя та божевільні травневі запахи.

Діаспора за кордоном поділена на тих, хто знає, що в Україні йде війна та росія - країна-агресор, та тих, хто чарівно й безсоромно цієї теми уникає, або несе відверту єрєсь з раша_тб чи г+г (медіабляді зараз не відрізняються). Ті, хто хоча б раз на день вголос чи дією допомагають країні намагаються не спілкуватися з "аполітичними". Як би так не образити Запоріжжя... Головне, пам'ятник новим Героям є.

Та я зовсім не дивлюся оте телебачення, - каже старенький дідусь, за спиною якого грає канал г+г. Що там дивитися, страхітя одне. В телевізорі істеричним тоном якесь бородате чмо щось віщає, двадцять разів на хвилину звучить призвіще "Порошенко".

Потім Дніпро, Запоріжжя, Київ та далекі областні їбеня, таксисти й провідниці зливаються в один єдиний коловорот облич, думок, речень.

Думав, поб'ють вдома, але чомусь в реальному житті, не в інтернеті, люди не такі різкі. Але вся нечість повилазила, всі сепари та ті, хто не люблять Україну посмілішали.

Більшість дійсно намагається жити так, немов нічого не відбувається. Можливо, їхнє право. Кожен другий натякає, мол, ви ж поїхали. Навпаки, коли нагадуєш про дії та вчинки когось, в більшості випадків в реальному житті наштовхуєшся на стіну повного нерозуміння.

Інституту репутації нема. Мабуть, не буде.

Ніхто не пам'ятає, що було вчора, не кажучи про більш віддалені події.

Колупання у гівні мамонта, нагадування про підписи проти академіка Сахарова та на підтримку Януковича від досі працюючої людини - до чого. Гліб, припини писати про це.

Гліб, вітаю з днем народження, припини писати про оце все. Гліб, поважаю, але... Глібе...

Десь в глибині квартири грає телевізор, канал г+г. Ніхто, як вони кажуть, не дивиться. Але дають поради, мов, Глібе, припини писати про це.

Ага. Авжеж. Припиню.

Я, каже, за Смішка.

Ось так, єдине інтерв'ю лисому гордону на г+г, та в людини, якої не було чути з часів отруєння Ющенка п'ятнадцять років тому рейтинг перестрибує Ляшка й Кошулінського.

Та не дивлюся я ваш тілівізер, каже наш смішколюб.

І так усі...

Колеги за ці роки доросли до поважного медичного віку, але обговорюючи медичні питання іноді дають привід сперечатися. Ми з Оксаною категоричні. Коли хтось каже про загрозливі симптоми в рідних, а коллеги починають гратися в теоретизування, в нас відповідь єдина: хворого потрібно якнайшвидше везти до ЕМО, емердженсі. Крапка. Ні, не розуміють. Куди везти?

Уляну також в більшості не розуміють. Ніби то ясно команда МОЗ сто разів розтлумачила: поперше - первинка, з 2020 - стаціонари, потім - високоспеціалізована допомога.

Ні, наші оруть - яка нафіг реформа (це пряма цитата, живіть з цим), де трансплантації, вона все руйнує, тощо.

Зла не вистачає - на їхню думку медицина часів Богатирьової - рай та казка.

Поплакала і стоп (чи поплакала і знов).

Взагалі, образ України лишився такий - сидить дуже красива молодиця на березі річки, та нікуди йти не хоче. Гарного хлопця вигнала, воювати не хоче, співає сумну пісню. Поплакала і знов - фіалка розцвіла. Архетип...

Підсумок: стійке відчуття, що за півметру до перемоги самі співгромадяни вкрали в нас та наших дітей майбутнє.

Муляє як яскравий приклад одна мала звізда, що агресивно наліта на мене в коментах. Чому? Бо дозволяли з дитинства. Привіт тим, хто віртуозно виховував в стилі "ложь во благо". Цікаво, чи дивилися вони серіал "Чорнобиль": Якою є ціна брехні?

Вдома реванш сил зла. Типові персонажи з авторинку вважають себе переможцями. Які там в них історичні паралелі...

В кожній хаті грає канал г+г.

Допис був спочатку під замком, але...

Але таке забувати не можна.