Погляд.
Вже розповідав, але сьогодні день такий, тoж слухайте знов.
Звичайна автозаправка з магазинчиком на виїзді з Пярну.

Осінь. Рік чи то 2015, чи то 2016. Каву беру, бо до Таллінна години дві ще чергикать, заснути за кермом можна.
Зазвичай, люди тут ні на кого не дивляться. Не роздивляються. А що тут дивитися?
Раптом відчуваю, хтось дивиться на мене. Озираюся. Так і є.
Мого десь роста поважного віку людина, тепла кепка, пальто (чи легка дублянка?). Стоїть, теж каву тримає. І дивиться.
Десь його бачив. Пацієнт, чи шо?
Прошибло. Це ж Джигарханян. "Ти заході, єслі что", "Горбатий", та найкращий в світі голос Джона Сільвера.
Підходжу. Вітаюся: Арсене Борисовичу (виправляюся) Армене Борисовичу, як це так, вас ніхто не пізнає!
А сам руку йому даю. Знаю, що молодший чекати повинен, але "Шанс, він випадає тіки раз". Він тисне у відповідь. Його рука широка, неочікувано сильна. Шкіра на руці суха. Сам він дуже доглянутий, волосся на голові ретельно стрижене, обличчя по-акторські поголене.
Він радіє увазі, відразу своїм неповторним голосом каже, що так, ніхто не пізнав тут. А Харатьяна без черги до туалету не пустили. Сміється.
Чую на собі інший погляд. Тоді вже пару років не слідкував за культурним життям тієї країни, немов відрізало, але десь чув, що в Армена нова молода жінка.
Так, вона з підозрою дивиться на мене. В погляді її безкінечна турбота за супруга, любов до нього та бажання захистити від будь-якої загрози.
Завірив її, перемішуючи з компліментами їй та супругу, у найщиріших своїх почуттях до його, джигарханянова, таланту.
Не знаю, чи повірила мені тоді Віталіна, київська піаністка, моя, в принципі, однолітка, чи ні. Її погляд не брехав. Було видно, що саме через її турботу великий актор ще не плутає на сцені слова, дати, виступає на та може більш менш долуго давати інтерв'ю, видаючи уривки красивих фраз, речень, ролей.
Попрощалися. Селфі не робив, якось недоречно було.
Їхав тоді додому, гуглив про них. Хитав головою.
Потім швидко пролетіли роки, чув про їхнє розлучення через заздрощі інших, про прогресуючу деменцію актора, про смерть, нарешті. Великий жаль, коли вмирає такий мозок.
Погляд не бреше. І тоді не брехав.
А те, що він тоді казав, яку країну розвалили, таке.
Кожного б так кохали.
Та й таке.
#LiterLG