Чоловіки такі різні.

Всі перевдягаються різним чином. Ваня, матрос зі зпаленого корабеля, весело гомонить без зупинки, кожному щось каже, чипляє всіх, одночасно розповідає жереблячі анекдоти, й сам собі сміється.

Вова, схожий на флегматичного тюленя, довго та роздумливо мастить власну пику кремом перед дзеркалом.

Кауно, потряхуючи підкрашеною зачіскою, довго й томно перевдягає костюма, затримуючись в картинних позах з картин Караваджо.
 
Поряд з ним сидить старий та дебелий Тоомас, щось розповідає (напівголосом, на одній ноті та емоційно бідно, як тут прийнято) та хтиво розглядує каунові литки.
 
Десь за шафами, що розділяють територію, два красивих низьких баса (басова вокалізація не може бути висока, але так вже написав) майже одночасно обговорюють якусь дуже важливу деталь двигуна. То Олаф і Вася, друзі, виглядають як Дон Кіхот та Санчо Панса.
 
Як тут часто буває, Вася, який дуже поважає Олафа, говорить естонською з диким акцентом, а Олаф, що дуже поважає Васю, говорить не менш жахливою російською. Для зв'язки слів використовують обсценну лексіку з обох мов. В Васі на товстих, гладких руках присутні готичні літери зі значенням складених ними слів, що є забаненим в більшості цивілізованих країн, в Олафа на кросівках також наклеєн символ, скажімо так, сонця.
 
Я перевдягаюсь швидше за всіх (Ваня з повагою каже, "поки догорить спичка, а не поки догорить казарма"), не спілкуюся тут - навіщо? Ваня зі свого боку, а лейтенант естонської армії Айвар, зі свого боку вважають мене.. а не скажу, ким:)
 
Зануда-Айвар мовчки розвішує брюки на вішалку, домагаючись ідеально рівного згибу, з презирством дивлячись на татуювання "АУЕ" Мартіна, що тільки що вийшов з душу. Схожий на бабуїна та повністю голий Мартін роздивляється себе у дзеркало та наспівує з огидним пітерським акцентом щось з репертуару дніпровських маршруток періоду моєї молодості. Зрозуміло, ні в якій тюрмі він не був, ім'я з призвіщем батьки-сіропаспортники вигадали йому естонське, але в пропаганду запорєбрік ввалює величезні гроші - через росТБ, церкву та молодіжні субкультури, тож, маємо, що маємо.
 
Старий дядько Тоомас, зітхнув вслід Кауно, пересів до лавки Мартіна та заспівав йому свою стару пісню. Мартін доброзичливо підспівував.
 
В двері постукала та напівввійшла (є таке слово, з трьома "в" поспіль, нє?) прибіральниця Оля. Їй під сорок, аж горить, а ще хочеться цигарку. Прям зараз. Срочно. Вона, зиркаючи хижим оком на оголених чоловіків, обирає найближчого до дверей Айвара та починає йомо щось шепотіти, не виключено, інтимне. Незворушний, як бревно(закреслено) як скеля, Айвар щось односкладово відповідає. Мартін щось незадоволено бубонить, але в повний голос сказати боїться.
 
Морячок Ваня починає чомусь голосніше розповідати про свій фантастичний успіх у жінок, Оля також демонстративно не зверта уваги, мол, бачили, чим там хизуватися. Айвар загадково мовчить, перевдягається.
 
Штовхаючи Олю (та тихесенько непомітно ляснув по її фактурній сідниці) через ті самі двері ввалюється Йося, голосно розмовляючи мобілкою з якоюсь жінкою. Оля чомусь здригається та посувається ще ближче до Айвара. Йося (страшно глянути, але яка чоловіча харизма!), розмахуючи одночасно пакетом, піцею, рюкзаком та телефоном, продирається до свого місця. Вітається з Олафом та Васєю "Привіт, нацикі!", ті радісно вітають друга Йосю "Привіт, (тут слово, за яке фейс банить, скажімо, юдей). Жодної напруги між ними нема.
 
Вже біля виходу (бо скільки те перевдягання з душем в мене займа часу) мене ловить схожий на Яка Йолу Петер, та хоче показати, як загоїлася його рана. Пам'ятаючи, за яке саме місце його вкусив той песик, кажу, коли найближчим часом прийти до мене на роботу, щоб подивитися професійно.
Людей багато. Хтось у одномовних купках, хтось - в двомовних.
 
Хтось тут один.
 
Як казала пані Костенко,
 
"А хто ми є, усі усім мільйони,
А хтось комусь
Однісенький один".
 
Один...
 
Йду.
 
Сім'я чекає.
 
#LiterLG