Пролог
Та ну яке там містичне мишлення! Це для інфантилів та слабаків, що прикривають свою неспроможність до власних вчинків розлогими розмовами про вищі сили.
Я скомкав та викинув до сміття папірець, на якому тільки що старано вимальовував олівцем формулу магічного квадрату. Написані один над одним слова. П'ять літер у кожному. Можна читати ззаду наперед, зверху вниз, знизу вгору. SATOR AREPO TENET OPERA ROTOS. Відомий з давніх давен квадратний паліндром.
Серпень, 2021. Фаза прийняття. SATOR.
Абсолютно не розумію свій психічний стан. Раптом, прокинувшись у своєму останньому, як вважав, ранку в Таллінні, не відчуваю нічого. Повна діра. Провалля. Так, треба не забути впихнути ще ту маленьку сумку, оту й оту. Порожнеча.
І це дуже дивно, бо попереду велика подорож – треба завезти старшого до України, лишити його там назавжди, а самим – фігня яка – переїхати до Хорватії та ПОЧАТИ ЖИТИ ТАМ.
Жодних переживань.
Жодних. Навіть відмовилися від улюблених пива та шампанського. Щось типу ненависної мені фрази «якось воно будЕ». Прийняття всього, що бачу тут і зараз, що бачу в дорозі, але жодних емоцій. Може, переживання лишилися в величезних пакетах з моїми книгами, що я роздав напередодні (другий раз в житті)?
Сина відвезли до Тернополя, переїхали під загреб. Жили. Працювали. Мак ходив до школи та на спорти. Організували ідеальний побут. Як мало, виявляється, нам потрібно речей? Все можна помістити в одну автівку. Були б гроші на бензин. Справимося
Жовтень, 2021. Фаза депресії. AREPO.
Раптово накриває чорна депресія. Чорна та страшна, як безлунна ніч в рідному степу.
Я ніколи не думав, як це страшно. Це не фаза прийняття, коли тобі просто байдуже й ти згоден з усім, що в тебе є.
Тобі фізично боляче й водночас нема сил підняти руку. Можна лежати на дивані, дивитися в стелю годинами. То ллються сльози, то ні. Відчуваєш на обличчі здеревеніння м’язів обличчя. Залишками розуму осознаєш, що близькі цього не сприймають, але нема сил щось змінити. Старі рецепти (хоча в мене ніколи раніш не було депресії, попри перелам С5, звідки тоді рецепти?) не працюють. Віджимання, присідання, турник, ката карате, операції, бокс, кохання, сім’я – дають об’єктивно дуже короткостроковий ефект.
І повертається страшна депресія.
Гуглив всякі гамериканські стандарти й протоколи з цікавими аббревіатурами в назвах.
Антидепресанти не пив.
Алкоголь не пили з серпня, й не хочеться. Цікаво, якщо саме зараз почати бухати, це саме та фаза, коли можна швидко стати зламаним алкоголіком?
Пояснюю сам собі, що дуже сумую за Нестором. Що від його відсутності в серці велика порожнеча. Коли він приїхав на тиждень, стало трохи легше. Він вчиться в школі, а з наступного року поступає до військового ліцею.
Грудень, 2022. Фаза торгу. TENET.
В Хорватії вів перемовини одночасно з Одесою та естонським містом Валгою щодо переїзду до них на роботу. І там, і там нагуглили всі умови житла, школу малому, спорти.
Безкінечні суперечки з потенційними працєдавцями. Аргументи один одному.
Нюанс:
Є три країни, що в нас живуть. Не ми в них, а вони в нас.
Україна, бо це наше все, й ми віддали туда найдорожче, що в нас є – первістка, старшого сина. Він хоче бити військовим. Як знавець історії, я розумію сумну статистику виживання військових у війні, що триває з Росією чотири сторіччя та буде тривати ще. Від війни не сховаєшся ніде, в жодній країни. Вона, невідомо як, дожене. Так хай він буде навчений. Так, він планує поступати до конкретного військового ліцею та потім до конкретного військового ВИШу. Ми забобонно про це не розповідаємо нікому. А працювати нас прямо зараз звуть до Одеси. Як казав Чикаленко, легко любити Україну до глибини серця, спробуй любити її до глибини власної кишені. Ми любимо Україну до життя власного сина.
Естонія. Ми там знаємо все. Розуміємо людей. Розуміємо себе. Зовнішньо ідеальна холодна країна. Прекрасний побут, умови, освіта. Море. Ліси. Всі умови для життя. Зарплатня. Якби не наша українська степова натура, ми би залишилися тут. Ми за ці довги роки вигризли тут собі місце та пробилися до гідного життя в столиці. Але ми не любимо Естонію. Зрозумійте правильно, тут все чудово та прекрасно. Любові нема. Це як жити з некоханою чи некоханим. Суто технічний секс.
Хорватія. Країна-диво, країна-безлад. Балканський рай, Адріятичне море, безліч мальовничих видів. Ми присвятили переїзду, організації, документам цілий рік. Ми зробили титанічну роботу, весь наш досвід, всі наші знання людей, перемовин, медицини, тонкоші поліції та знання банківських дрібничок призведи до феноменально швидкого резельтату – підтверджений рівень мови С1, робота нам, школа, спорти та можливість подорожувати автівкою до Італії за півтори години – і все це зробити за один рак від приняття рішення до втілення. Шкода це кидати.
Прокинувся в Валзі, Естонія. Працюємо з дружиною хірургами в одному відділенні, закриваємо цей старий незакритий гештальт. Думаю стати завідуючим. Нестор в Україні, Макар з нами. Знов все організовано чудово.
Січень, 2022. Фаза несприйняття. OPERA
З голови не йде Україна. Естонці обговорюють з нами, що хто буде робити в разі повномасштабного вторгнення. Та яке вторгнення, не буде цього, це ж самогубство для росіян, не дуже впевнено відповідаю я. Їм тоді доведеться обстрілювати ракетами російськомовні Харків, Одесу, Запоріжжя та моє місто Дніпро, чудове морське місто Маріуполь та серце нашої України – Київ. А як зайдуть колонами, так іншого й не може бути, як вчинити терор на захоплених територіях. Як таке може бути?
Ні, ніколи, як?
Цього не буде, - кип’ятився я, невідомо для чого зайнявши цю позицію замість звичної «а може бути так, а може бути так». І війна вже йде з 2014го року, так і буде йти...
Естонці хитали головами, слухали січневі промови українського керівництва та все одно готували джавеліни та мобільний шпиталь для передачі до Збройних Сил України.
Та яке там вторгнення, не нагніайте, нам поступати, - казав я та планував два приїзди до України навесні та два приїзди влітку.
В кінці кінців, над Києвом ППО зробив чудове ППО, думав я перед сном, та засинав. В моєму сні син вже у військовій формі, але війни нема. Шашликі. Типова фаза несприйняття.
24 лютого 2022. Фаза гніву. ROTAS
Тато зателефонував о п’ятій ранку. Війна!
Прокинулись.
Злість.
Злість та гнів – це те, що відчув в цей день.
Гнів на себе, на росіян, на білорусів.
На українців
На європейців
На американців.
Майже весь гнів – безцільний, нелогічний, не на тих, хто залуговує, не за те, ні за що.
Просто злість та гнів. На своїх, на чужих. Хоча, зрозуміло же, за що гніватися на своїх?
Це те, що відчував.
Син. Нестор. Евакуація. Екстракція.
Ми мчали автівкою звичною за ці роки дорогою знов на південь, до польсько-українського кордону, на ходу розбанюючи інших родичів, друзів та бивших, питаючи головне: Як ви? Живі?
Хтось хоче, хтось не хоче їхати. Розгубленість. Паніка. Біль. Перші смерті цього шаленого етапу війни, що йде з 2014 року. «Я їду». «Я до військкомату». «Я за кордон». «Глібе, витягни мене». «Глібе, відчепися від мене, я лишаюся тут. Бердянськ – це Україна, тут і помру». «Токмак – тут пздць!». «Неначасі» у відповідь на прохання. Відразу сотні історій. Там обняли чужі. Там не нагодували свої.
В мене переважіє злість. Чому ми тут, Нестор там? Чому ми не там? Чи навпаки, чому не там, а не ось там?
Гнів і злість.
...
Епілог.
Вона говорить грамотною мовою овіченої людини легко та без зупинок, розповідаючи про себе, про війну, про Київ, про Естонію. Вибачається за містичне мишлення, розповідає, як давно хотіла пройти по всім місцям, де знімали фільм Тенет. Вона ще киянка, це видно. Живе обличчя з емоціями, косметикою, яскраве плаття, красиве взуття на підборах, веселенька сумочка. Каже, що після «Міськхоллу», що відтворював на екрані києвську Оперу, її життя немов почало йти навпаки. Це таке прокляття цього міста, питає? Немов типові п’ять фаз горя пішли у зворотньому напрямку. Лікарю, чи буває таке, в міру кокетливо питає мене.
Та ну яке там містичне мишлення!
S A T O R
A R E P O
T E N E T
O P E R A
R O T A S