Син йде швидко, хода легка, ноги у червоних чоботях жодного разу не послизнулися на вкритих вологою травою пагорбах. Не встигаємо вже за ним. Життя справжнього принця, тобто відповідальна підготовка до подальшого самостійного життя тa щоденні спортивні й шкільні вправи на максимумі можливостей пластичного підліткового організму даються дитині легко, дякувати причетним.

Песик, що давно не бачив молодшого господаря, стрибає навколо та намагається лизнути сина в обличчя. На геніальній картині Рокуела "Розриваючи сімейні узи" також був собака, який закохано дивився то на підлітка, який з ентузиазмом виглядав потяг до великого міста, то на батька, який сумно палив та дивився собі під ноги. Розумію всiх трьох тепер.

Дорогих тобі людей потрібно дивувати. Щодня та щохвилини. А чим я можу здивувати, коли сім'я заздалегідь знає все, що я можу сказати? Ладно, кажу, пішли, гаряче джерело покажу. Ну, пішли.

Місця тут чудові. Прихований від усіх таємний світ. Величезна територія, з усіх боків захищена високими горами. В долині протікають річки, що беруть свій початок чи на гірських схилах, чи з підземних джерел.

Як ти кажеш, це називається? - питає син.

Топліце, кажу. Тепле, тобто.

А ми з О лише дивуємося, як жеж невловимо, але суттєво змінився син за цей час. Подорослішав. Став з дитини парубком. Енергійним, сильним, нестримним, як те гаряче джерело, що виривається з підземелля на волю.

Пізня осінь - той самий час, коли теплі джерела можна побачити здалеку - над зарослими чагарниками пагорбами де-не-де висить хмарка водяної пари, здалеку - немов багаття тліє-димить. Восени та влітку не видно. Контраст температур відіграє свою ролю.

Ми майже дішли, розмовляємо. Коли давно не бачились, завжди є, що розповісти. Нам тому й цікаво разом, тут і зараз. Й навпаки - жалюгідне видовище, коли батьки ще повні сил, таскаються десь красивими місцями, а їхня дитина вже вища за них, але з незадоволеним обличчям ходить слід за ними, їй нецікаво, бо батьки не відпускають, а самому зробити перший крок до свободи страшно.

Син підійшов до струмка, що з приємним вуху дзюрчанням біг крутим боком пагорба вниз до затягнутої очеретом річки.

Гарячий! - радісно, як вміють лише тінейджери, кричить син, який щойно сунув до струмка руку. Очі світяться. Не окріп, не обпечеться, але гаряче ж.

Навколо, в який бік не подивись, лише гори, окремі малесенькі селища, винокурні та поодинокі католицькі церкви. Загор'я живе своїм, відокремленим від загалу життям вже довгі сторіччя. Нічого не відбувається.

Лише гарячі джерела намагаються щось змінити в сталому плині життя, вирватися у великий світ.

Молодість