Три бодіпозитивних

Цікаво, як швидко плине час, та зростає покоління, яке не читало радянську беллетристику, а також не впізнає жарти з есересерівського кіна, крім тих, що якимось дивом потрапили у вигляді мемів до тік-току. І справа тут не тільки й не стільки політична, як просто відбувається витіснення однієї інформації іншою.

Для профілактики однобокого розвитку прочитав дітям "Три товстуни (Три толстяка)". По-перше, польськомовний литвинський шляхтич Юрій Карлович Олеша народився останнього року дев'ятнадцятого сторіччя в місті, яке зараз називається Кропивницький, а з трьох років й до двадцяти трьох прожив у сонячній Одесі (Коцюбіїві), тобто на власні очі бачив всі буремні події - солдатів та полонених Першої світової, Одеську масакру 1916-го, напружені та криваві Перші визвільні змагання та Червоний більшовитський терор.

Через цей травматичний досвід навіть у дитячій книжці описи вбитих кулями людей настільки достовірні.

Одеса проглядається у тексті. То хтось біжить "до порту", то щось там десь "в гавані". Цікаво вгадувати локації, як зараз кажуть.

Достойні бути відтвореними у естетиці дорослого аніме фантазії автора про механічну та реальну дівчинку-сестру, через які Олеша закарбував у вічності реальну Суок. Взагалі-то, доньок австрійського одесита Густава було три. Олеша кохав двох - Серафіму, яку в нього відбив брат  автора українських грошей Володимир Нарбут (про нього ображений Олеша напише повість "Заздрість"), та Ольгу, на якій одружився.

Діти прослухали повість з задоволенням. Мої занудні коментарі - без).

Книга політизована, несе страшну ворожу ідеологію про "смерть багатіям", але також є пам'яткою подій, що відбувалися на нашій землі.

Романтичні робінгудські ідеї молодь підхоплює жвавіше, ніж довгі моралі про навчання та важку працю.

І це є життя.

#LiterLG