Філософія.
Патріарх Мойсей водив свій народ пустелею сорок років, аби вмерли всі, хто народжені у рабстві. Він це робив не для себе, не для тих, хто пішов з ним у далеку невідому країну, а заради майбутніх поколінь.
Люди, що йшли з Мойсеєм періодично скиглили, вимагали низьких тарифів, з сумом згадували, що “у тюрмі зараз вечеря, макарони”. Взагалі, нашийник раба набагато легший, аніж військовий панцир.

Сорок років... В поході змінилося покоління. Мойсей довів свій народ до казкової країни (єдиний клаптик на Близькому Сході, де немає нафти), та далі сам не пішов. Бо він також був людиною з минулого, попри свої особисті досягнення. Тож - дав дорогу молоді. Це був Вчинок.
Коли на Об'єднавчому Соборі створена Філаретом УПЦ КП, його рідна, фактично, кохана дитина, перетворилася на ПЦУ та лідером визнали значно молодшого Єпифанія, й Філарет погодився поступитися амбіціями заради всесвітнього визнання Помісної Української Церкви, це дуже нагадало Вчинок Мойсея.
Але, як кажуть філософи з іншого боку нашого єдиного світу, якщо людина все життя намагається стати Буддою, та не стає — ця людина перетворюється на диявола.
Нас усіх кожного дня щось спокушає — дозволені проміллє та світлофор, хтось ховає бойову гранату до наплічника на шляху додому, хтось підписує офіційні листи проти Сахарова та в підтримку Януковича, як інший науковий патриарх.
Що там перемкнуло та клемануло в голові старої людини, невідомо. Старість взагалі не радість. Кнут Гамсен почав хвалити Гітлера, Бернард Шоу — Сталіна, а Філарет знімається в роліках ворожого маніпулятивного змісту про “давайте жити дружно” та раптово хоче розколоти ПЦУ, що, нащастя, підтримали лише чотири очільника Церкви з декількох десятків.
Хоча... Має право.
Свою роль Мойсея він виконав, до історії вписаний, навіть до глибин філософської церковної аналітики (хто не пам'ятає, гугліть нетолерантну відповідь на закиди про особисте життя).
Важко бути Патріархом.
Якщо рахувати з 2014, то пройшло лише п'ять років. Попереду ще тридцять п'ять.
Ось така от філософія...
#LiterLG