Чорна топоніміка
Малесенький кіосочок на тролейбусній зупинці. Торгує пахлавою та іншою випічкою, жуйками, якимись дрібничками. Все завжди свіже, дбайливо зготовлене. Типовий маленький сімейний бізнес. Сама ця тимчасова (а що зараз вічне?) мала архітектурна форма охайна, доглянута. Скло вимите, стіни пофарбовані, ролети працюють добре. За склом акуратно три прапорця — азербайджанський, євросоюзу та естонський. Тобто, якщо пофантазувати над символізмом, коріння, цінності та навколишнє середовище.
А я до людей люблю чиплятися. До того ж так, щоб не я, а вони мені щось цікаве розповіли, бо світ — великий, якщо тримати вуха відкритими. Це не важко, щоб тобі все розповіли. Тому господарів тутешніх давно знаю.
Взагалі то, в цьому районі міста останнім часом я працюю. Район називається “чорна гора”. Гори в Таллінні вельми умовні, не вищі за звичайні холми, але назва “гора” - красивіша. А “чорна”, чи “брудна” - тут естонська мова лишає простір для фантазії, бо формально — один й той самий прикметник. Чорна річка також є. Район — звичайні міські нетуристичні їбеня, хрущовки, парки, приватний сектор, трохи новітньої забудови. Видатного — збудована до Олімпіади-80 найбільша лікарня Естонії, Талліннський Університет та, з недавнього часу, квартал, де за словами істеричних місцевих інтернет-коментаторів, “проживають самі негри”. Звичайно, більшість з них — це ніби студенти, але з недавнього часу африканські хлопці з посмішками в 32 зуба міцно окупували бізнес велорозвезень та доставок їжі. Чорна гора, що поробиш. Назва притягує.
Але повернемося до кіоску з пахлавою. Йду, бачу хазяїна. Той (невисокого зросту, підтягнутий, зазвичай привітний) емоційно та голосно лається красивою східною лайкою, дивлячись на одну зі стін свого маленького, але гонорового торгівельного приміщення.
“Не олду, хьормали канаб Хуссейн? (що сі стало, пане Гуссейне), питаю.
А, привіт, - відповідає. На роботу? - питає. Пан Гуссейн колись бачив мене біля лікарні, але вже давно вважає, що я там - максимум санітар, бо в його розумінні поважний лікар у спортивному одязі вулицями не ходить та на тролейбусі не їздить.
Бачиш, каже, хулігани стінку помалювали. Мабуть, матюки якісь. Ах вони, сини шайтана-наркомана, діти пустелі та тригорбого паршивого верблюду,... - продовжив емоційно-забарвлену промову. Хоч азербайджанська й перша в переліку гугл-мов, знаю її я ще дуже погано.
Підходжу ще ближче. Читаю. На стіні нещодавно відремонтованого самим Гусейном та його синами кіоску сьогодні вночі якась лівацька падлюка пронизливо-червоною фарбою написала “блек лайвз меттер”. Точно, вчора ж в них була тут маніфестація, де місцеві неприкаяні дівчата з нерозтраченою енергією точoк джі, що потребують енергії кохання, махали саморобними плакатиками про вмерлого десь на іншому боці планети наркомана-рецидивіста. Присутніх губастих веселих пригноблених африканців дівчата своїми томними поглядами готови були, кхм, з'їсти прямо там.
Матюки, кажу, понаписували. Пан Гуссейн прискіпливо придивився до фарби, якою було ото написане, та сам собі кивнув головою: ацетон відітре.
Тепер працьовитому пану Гусейну з жінкою та дітьми треба відволікатися від щоденної обов'язкової роботи та змивати, зчищати, зтирати бруд зі свого приміщення, можна зказати, з частинки самих себе. При цьому вони відповідально працюють з ранку до ночі, сплачують податки, а старший син — батьківська гордість — навіть поступив до Талліннського Університету.
Купив, звичайно, в них пахлави. Гуссейн дбайливо загорнув мені побільше, та напутствовав берегти спину на роботі. Подякував йому, попросив передати вітання дружині.
Пішов далі, ще декілька хвилин стежинкою поміж дерев, і я на роботі.
Позаду пан Гуссейн неповторно-емоційно телефонував молодшому сину, щоб той приніс з дому ацетон.
Навколо продовжувалося щоденне реальне життя.
Різноманітне життя мешканців Чорної гори.
#LiterLG