В особистих відносинах є правило: якщо треба пояснювати, то не треба пояснювати.

Це означає, що коли твій партнер щось не розуміє з третього разу, то треба міняти того партнера на нового, й аж ніяк не самовдосконалюватися в мистецтві логіки та дискусії. Розумні матері дівчат вчать доньок ніколи не бігати за автобусами та хлопцями, бо обов'язково буде наступний. Батько навчає синів англійської, бо це ще декілька мільйонів варіантів знайти кохану, бо розумний вибір не має меж.
Тож, не треба дискутувати з людиною, якщо вона не розуміє сказане декілька разів. Можливо, та людина (за Довлатовим) просто ненавидіть ваш голос.
Що таке гідність?
Пам'ятаєте пісню Сашка Положинського ,,Я не хочу бути героєм України" від часів, що передували Помаранчовій Революції? ,,Не цінує країна своїх героїв"... Прослухайте знов.
Немов про теперішній час написано.
Гонор, гордість, самоповага, Революція Гідності - такі "тонкі" поняття, що їх не помацаєш руками. Не намажеш на хліб, як кажуть раби про свободу, безвіз та Томос. Доречі, раби отої гідності апріорі не мають, завжди думають лише про себе, та ніколи - про онуків.
Але є люди, яким ці речі виявляються близькими та важливими. За якимось дивним збігом обставин, всі ці люди завжди любили Україну. Не УРСР, не себе в Малоросії чи кучмівській Україні, а Вільну Незалежну Україну. Доречі, такі люди були і в 1991, не дуже й багато, не дуже й мало. Чверть приблизно. Тоді вони голосували за В'ячеслава Чорновола. Більшість обрала першого секретаря КПРС УРСР з ідеології пана Кравчука.
Більшість, що з них взяти, думають не головою, а шлунком та ... фінальним органом травної системи.
Цікаво зараз. Страшно. Оголенний нерв країни.
Інфантильна невдячна більшість (там вкрай мало людей типу ,,я візьму й зроблю") ніяк не може (і не зможе) взяти на себе відповідальність за майбутнє, саме на себе, не переложити на дядю.
Сувора, активна та здатна до сумної аналітики меншість, яка витягувала країну у час світових війн, 1991, 2004 та під час надважких 2013-2019.
Хто з них має гідність та любить Україну? Кожен вирішить сам. Для себе та про інших.
Є Ідея Нації, озвучена Митцем Лесєм. Сподіваюсь, пам'ятаєте? ,,Від'їб..ться від нас". Понятно, що це й про кого, кому адресовано. Це насправді той знаменник, що єднає українців. Українців - громадян та тих, в кого Україна в серці. До цього можна додати мову, віру та армію, щоб це захищати (бо добром не від'їбу..ься).
Доречі, багато хто з ,,більшості" взагалі не знає, хто такий Митець, або не розуміє глибини його філософії.
Але незнання Ідеї не позбавляє від відповідальності за її зраду. А переважна більшість Ідею, здається, зрадила.
Це нам, а не більшості, соромно, коли кандидат на найвищу посаду не спілкується з народом, ховається, відпочиває, робить заяви, які не налазять на голову. Це до питання про гідність, доречі.
Це нам соромно за "нарід", що не пам'ятає історії, що не розуміє важливих речей, що в сотий раз дає себе надурити. А потім - вбивати та забороняти мову.
Спочатку ти вистрибуєш із шаровар, намагаючись це пояснити більшості,
а потім
махнеш рукою.
Береш паузу.
Коли треба пояснювати, не треба пояснювати.
Не зрадь ідею.
Не втрачай гідність.
#LiterLG