Минають дні дуже швидко, немов пісок убіга проміж пальців.
Особливо помітно це за кордоном.
Переїхав, намагаєшся відразу спілкуватися іншою мовою в режимі "шапка - тикнути долонею - голова".
Першій місяць вжух - нема. Треба вже якось вміти казати "мой шапка - твій голова".

Два с половиною місяці - як хочеш, але оволодій п'ятнадцятьма головними розмовними темами та будь ласкавий вміти їх висловити, підтримати осмислену просту бесіду.
Півроку - та ти ж вже старожил! Треба вміти розсказати, де був учора, але так, щоб було смішно носію мови.
Рік - важлива дата. Треба так розуміти мову, щоб, по-перше, коли запитають вашу думку про глобальне потепління, зрозуміти, що саме від вас хочуть, по-друге, перевести тему на більш знайому, та по-третє, вміти в суперечці перебазікати співрозмовника.
За п'ять років ваша інша мова повинна бути більш-менш прийнятною для спілкування як вам, так і носіям-співрозмовникам, бо далі не вміти висловитися - це ефект "брайтон біч", позор та дрібненьке хитреньке жлобство. Акцент, помилки все одно будуть, але нехай це лишається вашим особистим шармом.
Це все записні істини, всі їх знають та все підтвердженно за останнє сторіччя мільйонами українських працьовитих заробітчан.
Навіть я з деякого часу повністю пишу вкраїнською, намагаючись не робити багато помилок:)
Ну а що в нас вдома? Шість років, як відбувся збройний напад росіян. Анексований Крим, "іхтамнєти" в Донецьку та Луганську. Здавалося б, вже стало зрозумілим, що принаймні публічні дописи патріотичній частині населення треба робити українською мовою. Хай вата пише, як їй заманеться, хай в приватному спілкування та вдома буде свобода мови, але досі не можу второпати, як на порозі сьомого року відкритого збройного протистояння притомні автори ще користуються мовою ворогів для написання україноцентричних програмних текстів.
Для діаспорянина зрозуміло, що за цей час солов'їну можна було б вивчити з нуля.
Але дехто на це досі каже "ніт".
Маємо шо маємо.
#LiterLG