Поп
Таллінн. Дівчата сперечаються: Бачили новий кліп Лободи? Там режисер знов Бадоєв.
Хто?
Алан Бадоєв. Докторе Глібе, знаєте такого?

Підіймаю очі, тягну якусь секунду, за яку проноситься жахлива постановка Дня Незалежності-2019, спроби відмінити парад, потім поспіхом піаніни, репчік, Тіна Кароль, що сидячи співає Гімн та нескладна фігура, яка в підстрелених штанцях керує парадом наших крутих військових.
Ні, кажу, не знаю.
Далі торохтять, без мене, бо з занудами про веселе не цікаво. Тепер про Євробачення, бо це скоро, якщо коронавірус на підісре. Хтось фиркає, а я не сноб, мені подобається різна музика. Звичайно, є класика, є рок, є реп, але поп, тобто популярна, тобто той самий вокс популі - знати треба й потрібно, особливо якщо з тим народом щоденно працюєш.
Взагалі, цікаво. Можна слідкувати за модою, та посилати на конкурс стандартних, загальноєвропейських, так би мовити, солодкоголосих англомовних виконавців.
Ще раз, це не про "подобається особисто тобі чи не подобається". Це про шоу та про перемогу. Про завоювання уваги та сердець.
Можна наплювати на тенденції, та яскраво вибухнути, заспівати так, як не було до того.
В цьому був успіх пісні Віва ла Діва, пісні про Фенікса Кончіти Вурст, шалений результат Диких танців Руслани, раптово - Джамали, яка сто разів вища зі своєю, повною болю, піснею 1944, ніж весь цей поп-конкурс. Такий успіх Хард-рок Аллілуйя фінів чи Лаша Тумбай Сердючки. Доречі, Данилка росіянці хотіли розпочати продвигати нам в президети ще тоді, дякуємо, що відмовився, бо розумніший, як виявилося.
Звичайно, цього року вболюватиму за яскраву червоно-чорну, з рунами, пісню Go-A "Соловей". Поперше, за мову. За любов. За поему Тараса Шевченка "Катерина" ("кохайтеся, чорноброві, та й не з ..."), яка тут, нарешті, матиме позитивне вирішення сюжету у тій точці, коли повернення ще можливе.
Як це не намагаються НЕ помічати, на нас дивиться Європа. Візьмимо Ірландію, наприклад. Колись Імперія загнала ірландську мову в такий глибокий... маргінес, що майже жодної пісні своєю мовою ці чудові кельти на Євробаченні не співали. Тільки мовою Метрополії, з сотнею виправдовувань про міжнародну мову, "какаяразніца", євроінтеграція, "так всі зрозуміють" тощо. Ото одного разу було в ранні сімдесяті "Ceol an ghra" (жінка в зеленому співала), потім у двотисячних ще одна пісня, і все. Дві пісні рідною мовою країни за 55 років. Офігенна квота як для постколоніального радіо, мрія окупанта.
Хто зна, може, ірландці (або ще хтось) побачать виступ нашої Go-A, подумають "А що, так можна було?", їхні митці культурно обговорять це (в пабі), та наступного року пісня буде рідною мовою?
Пішов, співаючи: Нахтігаль, нахтігаль, не співай ранеенькоо"...
#LiterLG