Колись, дуже давно, у шістнадцятирічної дівчинці, що вчилася на медсестру та вже встигла у досить юному віці одружитися та розлучитися, народився син. Вона думала назвати його Квінт, бо таке було ім'я головного героя забутого тепер ковбойського серіалу у виконанні Берта Рейнольдса. Потім молода мати трохи змінила свій вибір, тож хлопчика назвали на честь персонажа південноготичного роману Фолкнера “The Sound and the Fury“ - Квентін. Призвіще лишилося від тата — Тарантіно.

Коли ми йшли на кіносеанс дев'ятого фільму цього режисера - “Одного разу в.... Голлівуді”, то кидався в очі розподіл на зануд (накшталт мене), що погано приховували відчуття жаху й нервування, та просто глядачів, які прийшли провести вечір у кіно, подивитися на красунчиків Леонардо Вільгельма ДіКапріо та Бреда Пітта. Навіть не знаю, кому було цікавіше під час просмотру з цих груп — тим, хто знав заздалегідь про Романа Поланскі та Шерон Тейт, чи тим, хто не знав нічогісенькі. Відсоток - як завжди...

Були ті, кому було не цікаво.

Не нам.

Ми були у захваті від кожного кадру, від кожного діалогу, кожної пісні цього майже тригодинного кіна.

Квентін, попри приїздульки до мскви, ментально весь там — у Голлівуді тих, славетних років. Музика, світло, актори, режисери, каскадери — свій, особистий світ, свої закони, правила, герої та антигерої.

Крім того, в голові Квентіна досі не закінчився жодний з фільмів, що він зняв раніше. Вони продовжуються та якось чудово віддзеркалюються в цій, зовсім іншій, історії. Коротесенький епізод з Майклом Медсеном, коли хочеться підірватися з місця та аплодувати, моя улюблена Зое Белл з Куртом Расселом (колись вона його вбила на екрані, а тепер вони тут супруги), всі ці повільні-повільні наїзди камерою на героя, що мовчить, довгі проходи людини, що фізично відчуваєш його думки, всі ці голі ноги дівчаток крупним планом (та, бонусом, п'яти Леонардо), коктейль у задрипаному житловому вагончику, навіть друга світова — все це викликає екстаз у людей, що дорослішали разом з попередніми вісім'ю фільмами. Так, для мене це також особисте — я подивився “Кримінальне чтиво”, коли мені було дванадцять, та був у захваті, переглядав потім сотні разів. Один фільм краще навчив увазі до деталей, до глибини кожного персонажа, до його особистого світу — все те, що потім допомагало в літературі. До того ж, люди, навіть родичі, які не висиджують фільми Тарантіно, на особисту думку, позбавлені емпатії, так я думав у свої 12 років. Нічого не змінилося.

ДіКапріо та Пітт — круті, чесні та неперевершені. Пам'ятаєте, на честь кого мати хотіла назвати Квентіна? Так, герої тут — “ковбої”, ганфайтери з серіалів. Але тут без спойлерів, тобто не можна казати — вони добрі, погані, щирі чи мудаковаті. Але на екрані вони — найкращі. Також — це знов цікава тема старіння та зміни поколінь. Тепер і Бред Пітт - “старий”. Не хлопчисько, як раніш. Хто пам'ятає, красунчик Пол Ньюман, коли заматерів, грав з молодим Робертом Редфордом. Потім той подорослішав — грав з Піттом. Тепер Пітт виглядає, як Редфорд...

В фільмі повинен був зніматися сам Берт Рейнольдс, як сам, у важливому епізоді, так і хтось молодий — його самого в Голлівуді того року. Але, нажаль, помер. Було б круто. Його замінив ветеран Брюс Дерн, зламав бедро, знімався щойно прооперований. Кажуть, вирізали епізод Тіма Рота, не підійшов Том Круз. Але є Аль Пачіно, є донька Брюса Уілліса та Демі Мур — Румер Уілліс, є Дакота Фенніг, що подорослішала, але зберегла талант.

Марго Робі, що відтворила чарівну та красиву Шерон Тейт — естетична прикраса фільму. Красивим білявкам важко, бо експлуатують вроду, а не драматичний талант. Вона звернула на себе увагу важкою роллю у Скорсезе (“Вовк з Волл-стріт” з тим ж ДіКапріо), тепер вона — також саме серце фільму, око тайфуну.

Музика автентична. Брюс Лі — ну, майже. Хіппі з неголеними пахвами, ранчо для зйомок вестернів, автівки та одяг — реальні до запаморочення. Особливо, коли ти — кінозануда, та знаєш долю кожного, ніби-то епізодичного, персонажу.
Чехівські ружжа розвішани з перших хвилин по усіх стінах.

Оператор — Роберт Брідж Річардсон. Як би так, щоб недовго... Він був оператором на одинадцяти фільмах Олівера Стоуна — так, і Сальвадор, і Взвод, і ДжейЕфКей, слава Богу, про Януковича не знімав. Але — оператор на сімох фільмах Мартіна Скорсезе, та, власне, на шістьох фільмах Тарантіно. Профі.

Окремий лайк та смачна кісточка найкращому пітбулю в історії кіно. Так, майже спойлер.

Нажаль, вже не було у виробництві найкращого продюсера — Харві Вайнштайна, не було Семюеля Ель Джексона та самого Квентіна в кадрі, але й так — шоу маст гоу он та все чудово.

Колись Квентін казав, що зніме десять фільмів. Це був дев'ятий. Чи буде продовження Кілл Білл, чи щось інше — хто зна.

А почалося все тоді, коли шістнадцятирічна розлучена медсестра народила хлопчика, та хотіла зазвати його ім'ям героя Берта Рейнольдса з ковбойського серіалу.

“Once Upon a Time in… Hollywood”, 100 з 10.