Класична історія від братів Грімм переспівувалася багато разів кількома авторами, від Пушкіна до Діснея. Кожен привніс частинку себе, навіть творці епічного кліпу Раммштайн "Sonne" чи актори дорослого кіна стилю "Даз іст фантастіш" з численних кінофантазій.

Французький фільм 2019 не є виключенням. Він є глибоко особистим, відвертим та легким, як наші уявлення про Париж та Францію взагалі.

(Spoiler - дзеркало, яблука - присутні. Песика чомусь звати Чорнобиль:))

Від першої фрази фільму ,,Зелений колір огидний, треба більше червоного та чорного" (вже смішно), через усі відомі з дитинства ,,несподіванки,, сюжету - особисто ми прореготали до самого кінця. Білосніжка, чиста, як сніг... Ну як чиста, як казав ,,електрик Жан,, у вірші поета, в якого застрягала клавіша ,,ентер,: " ужасное мещанство невинность зря беречь".

Квітуча необтяжена молодість у житті буває тільки один раз. Можна не робити нічого, а можна прислухатися до себе, до свого серця, мозгу, сідниць та інших частин стрункого гнучкого тіла та робити щось. Робити, що вважаєш за доцільним, тут і зараз. Ризикувати.

Дорослі зануди, особливо ті, що прогавили цей період життя (чи наполегливо брешуть та намагаються довести, що ,,такого в них не було,,) на цьому кіно не засміються. Хто впізнає себе у закомплексованих ,,гномах,,, що висвітлюють саме чоловічі вади - також не зрадіють.

Взагалі-то гноми - або геномос, цверге, дверге, дворфс, кобальди, нібелунги - є в міфах усієї Європи. В переносному значенні, як кажуть у цьому кіно, в усіх є гріхи, усі щось приховують, усі від чогось ховаються. Але Білосніжка робить щасливим усіх, хто неї торкається.

Фільм - жіночій, зовсім не маскулінний. Режисерка - Анне Фонтен, що робила кіно про Коко Шанель з Одрі Тату, шокуючіх ,,Les Innocentes" та недооцінених ,,Perfect mothers". Але візуальна стилістика ,,Білосніжки", усі оці ліси, гори, молоді оголені тіла та сонце за небокраєм - дуже нагадує стрічку далекого 1980 року "Тендітні кузіни", де була акторкою сама Анне.

Молода Лу де Лааж у головній ролі - молода, струнка, та чимось нагадує Єву Грін з ,,Мрійників" Бертолуччі. Мабуть, очима. Попри молодий вік, знімається дуже давно. Народилася в Бордо, що, треба думати, багато пояснює. Доречі, вже грала Білосніжку в якомусь мюзіклі.

Та, звичайно, головна зірка, "бімба", зла мачуха та взагалі причина, через яку ми потрапили до зали - це неперевершена Ізабель Юппер. Три фільма поспіль ця вже немолода худорлява мадам доводить нас прямо з екрану до екстазу своєю грою. Чи вона така є насправді? У стрічці Верховена "Вона", у "Греті" та, нарешті, тут, у "Білосніжці" - мінімальна міміка досягає максимального результату - сміх, жах, зливи, град та шквали - вона безумовно найцікавіша європейська акторка сьогодення.

Чоловіки у фільмі такі милі, вразливі та розумні, зі своїми тарганами в голові, але зовсім не герої, розчиняються зі своєю слабкістю навіть в маленьких містах та поодиноких сильніших за них жінках. Актори, навпаки, глибокі, кожен у реальному житті ще й письменник, режисер чи сценарист. Частіше навпаки, слабка людина чудово грає сильну особистість (а інфантильні люди вірять та навіть...), а тут будь-який персонаж - шедевр.

Коротше, як каже друг Ян, ще одне європейське кіно, яке не дивитимусь.

А зря.

10 з 10.