Нарешті подивилися Джокера. Хоакін Фенікс, насправді, цією роллю увійде в золотий фонд кіно, фільм - бімба, режисер чудовий, антураж детально точний, музика, соціальні проблеми та бла бла бла... Про це зрозуміло вже з трейлеру, та вже написано безліч оглядів розумними й виваженими кіногуру, половина - чомусь ще до прем'єри.
Не про те.
Оксана каже, тебе аж тіпало, коли ти на них з ненавистю дивився. На кого, питаю. На них, відповідає. На Джокера, на хворих, на протестувальників. На всіх, хто не є чистенький, хто без гарної освіти, хто з отого соціального дна. Ти ж бачив себе тільки там, в тому театрі, серед тих, хто вважає себе елітою.
Серед людей, що багато зусиль доклали, щоб там знаходитися, відповідаю. А Джокер об'єктивно хворий, це сюжет.
Та ти розумієш, каже, що коли Джокер йшов сходами та танцював, він був безмежно, абсолютно щасливим? Його ніщо не стримує, не обмежує. Він вільний. Вільний у думках та діях. Та за таким потягнуться люди. Ви навіть не помітите. Так, відповідаю. Потягнуться. Сирі, голі, боси, знедолені. Зубожилі. Більшість. За Гітлером тягнулися, за Леніним. Джокер вільний, бо зовсім не знає, що таке відповідальність. В нього нема нікого й нічого. Ніщо не тримає тут. Тож, він безвідповідальний. А ще - він хворий психопат, що несе загрозу іншим людям. Впершу чергу, тим, кого зі зневагою сам вважає елітою. Таких як Джокер треба ізолювати та лікувати.
Тому ти проти Грети?
Категорично! Її рятувати треба, дитина ж ще. Або ізолювати. Бо це вже не смішно. Дві тисячі років західна цивілізація намагається підтримувати в людині найкраще, світле, боротися за ідеали, робити тоншими почуття гумору та відчуття прекрасного. Робити комфорт та йти шляхом прогресу, вакцинації й освіти. Але людство не змінюється. Досі популярні низькопробні жарти рівню гри прутнем по роялю, а сучасний інфантилізм суспільства висуває в лідери думок хворих Грету та Джокера. І це тут, в Європі та її бунтуючий незаміжній дочці - Америці. А що казати за мусульманський світ, тоталітарний коммуністичний Китай та Африку?
Оксана дивиться, потім сміється. Ти вже казав. Обмеження в правах. Хай більшість лише працює, а ви будете визначати курс, розумники.
Сміюся також. Так, говорив. До еліти та високої честі бути повноправним громадянином тільки через екзамени. Це ще Донцов казав. Замислився. А може, кажу, я сам боюся опинитися на тому соціальному дні, й тому так негативно до них ставлюся?
Ти? Боїсся? Оксана не просто сміється, регоче. Якщо ти опинишся на дні, то почнеш інтенсивно щось робити, через тиждень кимось керувати, а за півроку вже буде нова машина, то я тебе не знаю. А потім все одно будеш у тому театрі. Твій герой - навіть не Брюс Уейн, не Бетмен. Твій герой - його тато, Томас Уейн. Такі як ти завжди на білому боці. Ви навіть не можете себе уявити серед отих, на дні. Навіть, коли ви серед них. Звідки в людях цей залізний аристократизм?..
Відвертається до вікна, роздивляється на віддзеркалення святкових гирлянд у склі. Припиняє сміятися, та серйозно додає: А на оцій впертості та впевненності все добро в світі й тримається...