Нові часи наступають в усіх сферах нашого життя. Майже сотню років відмінно структурована італоамериканська мафія жила й виживала завдяки тому, що ніхто не хотів співпрацювати з ФБР та поліцією. І не тільки через страх за свою шкіру, звичайно, ніхто не бажає бути застреленим посеред вулиці чи знайденим десь у підвалі з мертвою канарейкою в горлянці. Сама співпраця була чимось огидним, що йшло всупереч традиціям, а саме загальним та єдиним для всієї Коза Ностри кодексом "омерти" підпорядковувалася поведінка її членів. Але загальний безпринципний інфантилізм та ситість новітнього покоління біснуватої Грети дійшли навіть до кримінального світу. В січні 2011 через тотальне стукацтво та співробітництво з органами було заарештовано десь зо дві сотні членів італійської мафії. Звісно, не китайців же їм пресувати та не афроамериканські банди. Платники податків та телеглядачі не зрозуміють.

Фільм Ірландець, на щастя, не про це. Про давні, більш яскраві та мужні часи. Про Америку, яка була насправді. Про звичайних людей, рутину щоденного життя гангстерів, про високу політику та низькі вчинки, про любов, повагу до сім'ї, вагу слів, про зраду та про те, як ми змінюємося протягом життя.

Просто сцена, без спойлерів. Твою дитину хтось штовхнув. Батько приходить до кривдника та жорстоко возить його мордою по бруківці. Всі, хто з таким вчинком згодні, спримуть фільм на ура. Хто буде морщити носики (та нервувати, якщо в мессенджері вам не поставили знак оклику після "ок") - будь ласка, для вас є "Джокер".

Взагалі, просмотр Ірландця у любителей кіно проходить з блаженною щасливою посмішкою весь фільм, всі три з половиною години, приблизно, як сам герой Де Ніро в "Малавіте (ла Фаміліа)" дивився "Славетних хлопців" з собою ж. Ну як можна не милуватися екранному знайомству героїв Джо Пеши та Де Ніро, коли ти їх бачив разом у Скаженому бику, тих же ж Хлопцях та Казіно. Фактурний Харві Кейтель, що сидить, ніби вже старий містер Вулф, енергійний, як хлопчисько,

Аль Пачіно, що заряджає електрикою все навкруги, вибухоподібний дідуган Джо Пеши, що не знімався двадцять років, та неймовірно правдоподібний Роберт Де Ніро у головній ролі. Десятки добре пропрацьованих епізодичних персонажів, в яких іноді пізнаєш то велетня зі сцени з ручкою в "Казіно", то ще когось, то ще.

Мартін Скорсезе, який сам вже підбирається до цифри 80, відпрацював тут на відмінно. Стівен Заіллян, автор сценарію (а він, на хвилиночку, був сценаристом Списку Шиндлера, Банд Нью Йорку та першої Місії Нездійсненної) шикарно творчо перепрацював першоджерело "Я знаю, ти фарбуєш будинки" та виписав перфектні сцени та діалоги. Деталі у кадрі, гримери та графіка абсолютно точно зробили все, щоб ця сумісна робота хлопців віку 75+ (а Кейтелю вже (!) 80) війшла до золотого фонду кінематографу.

Окрема трохи про історичне тло. Ох, не дарма наш Кучма казав, розводячи руками: "слова коррупція та рекет не українці придумали". Нелегальні фінансові схеми, рекет, криши, терки, стрілянина, нереально корумпована Америка тих часів, страшна в своїй кримінальності мега-монструозна організація - профсоюз, мафія, що приводить до влади синочка равного собі старого бізнесмену, а той синок з братом виходять з-під контролю, відкривають рота на мафію, та так, що лишається їх лише вбити - так просто про вбивство Кеннеді та взагалі про життя у США не казав у кіно ще ніхто. Майже всі герої фільму мають реальних прототипів. Афроамериканці, що були зовсім відсутні у картині світу часів їхньої молодості, почали з'являтися у вигляді банд у сімдесятих та скрізь навкруги - у теперішній час.

Цікаво, що тема спокути за усі гріхи спливає у фільмі не один раз. Держава, коли не мала змогу засудити рядового кримінальника за реальну криваву справу, чиплялася за будь що - податки, машина, прикраси, та кидала за грати на десятиліття. Всі знали, що це, насправді, за вбивство, наприклад. Тож, сприймали філософськи.

Однозначно, олдскулам цей фільм дивитися треба.

10 з 10 за всі 03.30.