Про серіал Чорне Сонце,
або Тіні над Балканами
(та буквально два слова про “Ретчет”).
Натрапили на нього випадково. Діти з матючиннями видирали друг у друга пульт від телевізора, падали на підлогу разом з ним, подушками дивана та стільцями, між ними кружився та гавкав песик, над ними літав папужка — словом, наш звичайний вечір.

Пульт залетів під диван, а телевізор з ютьюбу перемикнувся на звичайні місцеві канали, що йдуть на додаток до інтернету.
Якісь російські знайомі морди у папахах та черкесках, “георгієвські хрести” (хто сказав “колорадська стрічка”?), бурки, ґазирі та водка — спочатку подумав, знов естонським ватнікам на радість крутять по місцевому ТБ українофобську нову “Білу Гвардію”, але ніт, раптом там на екрані (поки ми доставали пультик) хтось спитав “Хочеш кави?”. Саме так прозвучало. Далі пішло спілкування цілком зрозумілою слов'янською мовою, показали оголену жіночу грудь на весь екран, і потім відразу когось стрілили з револьверу.
Нестор, задумливо дивлячись в екран, де стрибали голі дівки, відразу опознав зброю: Револьвер Гассера, одинадцять-і-три, австрійський, поширений на Балканах, македонська модель. Хлопчик росте, що поробиш. Макар скористався паузою, забрав пульт та перемикнув на свої “страшилкі аніматроників”.
Серіал ми потім знайшли та подивилися (хто там питає, де ми знайшли час? Спати треба менше).
Серби — неповторні слов'яни з явним культурним впливом німців та турків. На пристойному професійному рівні забабахали достойний історичний багатосерійний детектив про себе, своїх сусідів, понаїхавших зі своїми уставами та самоварами росіян, наркотрафік з Туреччини, Македонії та Албанії до країн Європи, хорватськіх усташів, македонських сепаратистів (яких можна образити, назвавши болгарами), відбитих на всю голову агентів чека, німців з Австрії (столиця Австрії називається Беч, хто проти чи не знає — розстріл), яких ненавидять після Великої війни (згадаєте, хто казав, що головна проблема Австрії - слов'янизація?), про ракію, музику, Белград, циган, танці, проституток, політиків та службістів, банкірів, богемних накокаїнених художників, фронтове братерство, де б хто не опинився після війни, про містичні культи та високу політику Королевства Сербів, Хорватів та Словен. Словом, майже все, як про сьогоднішний день.
- Дякую тобі, сербе! - Я не серб. - Дякую, боснієць. - Я не боснієць. - Македонець? - Ні. - Та хто ти, в біса, такий?! - (мрійливо, з задоволенням) - Герцеговинець.
Але сподобався серіал не тільки цим яскравим та неповторним Балканським колоритом. Чоловіки тут зображені чоловіками, зі своїми плюсами й мінусами, дуже яскравими, з живими очима, здатними на Вчинок, які то виграють, то програють, але все одно роблять щось, не сидять на місці. Тут можна слід за кожним піти, - мрійливо сказала кохана дружина, роздивляючись десятки харизматичних чоловічих персонажів. Схожі на нашіх, українських, - додала. Це комплімент, бо ціла країна, де ми зараз тимчасово заробітчанствуємо, на її погляд, не має жодного такого чоловіка.
Жінки в серіалі прикрашають кадр, вдягнені та не дуже кидаються на шиї чоловікам, втрачають голови, готують чоловікам та наливають їм різноманітний алкоголь, словом, допомагають розвитку сюжету.
Словом, це не американський серіал “Ретчет”, де на кучу серій було лише два нормальних чоловіка, та й з тих одного зварили живцем в окропі, а інший — усіма крім нас сприймався як негативний, бо був білим успішним альфою, до того ж губернатором. Інші чоловіки у “Ретчет” навмисно зображені хворенькиими та слабенькими. Жінок в “Ретчет” було безліч (прекрасні Шерон-ви-мене-заарештуєте-Стоун та Аманда-хані-бані-Пламер чого варті), але потуги більшості на акторську гру вибішували (і “Міранда”-бі-е-лейді-зей-сед зі своєю риторікою та проблематикою двітисячідесятих років у фільмі про післявоєнну Америку була явно зайва), а головна персонажиця співчуття не викликала зовсім, й лише в пам'яті прокручувалися останні хвилини фільма-першоджерела - “Політ над гніздом зозулі” Мілоша Формана, де герой Джека Ніколсона схопив за горло справжню Мілдред Ретчет, бо через її кричущу непрофесійність постійно страждали люди.
Повернемося до Тіней над Балканами (про Ретчет, можливо, іншим разом).
Чому друга назва серіалу Чорне Сонце? Цей символ, схожий на свастіку з дванадцятьма промінями, давно вважається окккультним, його любили та зображали, серед інших, в одному з замків Гіммлера — у Вавельсбурзі. Насправді, це йде з давніх давен, з Каббали та “Філософія Реформата” сімнадцятого сторіччя, з “Таємної доктрини” нашої Катеринославської Блаватської, маячню якої про аріїв (стоп, так не толерантно писати) ідеї якої про аріїв надихали в тому числі діячів Третього Рейху та їхніх сучасних послідовників. У серіалі навіть згадується (без розтлумачення, щоб не забанили, мабуть) австрійська ідея венського (з Бечу, як сказажуть серби) товариства “Туле” - про “полярну схованку арійців, позначену Чорним Сонцем”. Потім наприкінці ХХ сторіччя це зображення майже одночасно відродилося серед неоязичницьких культів, у середовищі неонацистів та у прихільників всяких “аріїв-слов'ян”, словом, скрізь, де дотягувалися лапи кривавої гебні, що намагалася очолювати та керувати абсолютно всіма неформальними рухами по всьому всесвіту. Я сам, наприклад, побачив ретельно намальоване Чорне Сонце в нашому Медвищі, де “колишні” кадебісти через “козацькі” структури виховували “патріотизм” української молоді дев'яностих. Мене туди не брали, на щастя, бо всім казав, що “я увісні розмовляю”, а на розуміння цього афоризму їм клепки не вистачало, плюс — недостатньо я був арій, мабуть. В наш час зображення Чорного Сонця можна знайти там, де ви навіть не уявляєте — у емблемах в тому числі українських спортивних клубів, у сувенірах, у орнаментах адептів панслов'янизму (в тому числі в неприємному контексті, про що не буду навмисно писати) тощо. Доречі, якщо ви думаєте, що ідею про “всі слов'яни — брати” просувають лише запорєбрикові росіянці, то ви явно мало спілківалися с сербами.
Написав сценарій фільму, зрежисував та переконливо виконав головну роль бухаючого поліцейського Драган Бьелогрліч. Музика - Магнифіко. Фільм має величезний, як для серіалу з країн третього світу, рейтинг. У росії-країні-агресорі серіал по телебаченню не транслювався, попри любов до “братушек-сербів” та російських акторів. Бо якось нескрєпнєнько показані наркоторгівці з Білої Гвардії та московські чекісти-вбивці.
Україні не вистачає такого самостійного продукту, що, не озираючись а ні на кого, буде пропагувати власні історичні наративи, більше показувати власну аристократію, показувати ворогів — ворогами, а своїх — нормальними, показувати симпатичними, хоча й злодійкуватими, свій простий нарід, показувати більш героїв, тобто коли на екранах буде більш одностроїв УНР, Української Держави, більш Петлюри, Болбочана та Скоропадського, більш УПА та Чорновола.
Балканські кінематографісти, зі своїм хитрозв'язаним вузлом проблем, можуть.
І нам пора.
П.с. писав - не знав, у автора серіалу сьогодні "роджендан". Не буває випадковостей
#LiterLG