#CinemaLG
Ретчед, серіал Нетфлікс, 2020.
Почнему настільки здалеку, що хто зна коли до самого серіалу доїдемо.
Цікаво, як простий перегляд телесеріалу може призвести до дискусій, що оголюють основи світосприйняття окремо взятих людей.

Знаєте, ось візьмемо для прикладу Естонію. Здавалося б, малесенька країна: мільйон естонців, триста тисяч ватників, пара десятків тисяч українських заробітчан та інших по дрібниці. От скільки ести настраждалися під тим совком - і депортували їх, і розстрілювали, і переслідували тих, хто був за свободу - а як до обговорення конкретних подій з "простим нарідом" - повне розчарування. В лютому 2014го воротили носики від нашого Майдану та казали, що "поліцейських ображати не можна". Це, хто раптом забув, було про перевдягнених русликів та про "наших" беркутят. А сьогодні всі канали радіо та телебачення спочатку з радістю та повною згодою показують "пічальну конячку" лаврова (було б кого показувати), що "оголосив перемир'я", а потім сумним тоном кажуть, що одна зі сторон чомусь продовжує звільняти свої території. Причина, мабуть, у інфантилізації західного суспільства та його обабізації, так би мовити. Про ці кричущі зміни хочеться писати, звертатися до того самого суспільства, але "хворий не критичен до свого стану". Виявити проблеми допомагає обговорення сучасної мас-культури - книжок, фільмів та серіалів.
Багато років тому зовсім молодий американець Кен Кізі написав геніальний роман "Над гніздом зозулі". Незабутні роздуми Вождя, руда шевелюра МакМерфі, страшні реалії психіатричного Комбінату та його уособлення - страшнючої у своєму крижаному демонічному спокою сестри Ретчед - все це запало в душу читачам по всьому світові, та екранизація само собою стала питанням часу.
Не так все швидко сталося, як гадалося. Закоханий у книгу Кірк Дуглас (той самий Спартак) викупив права на книгу, поставив мюзікл, сам зіграв, та витратив тисячі нервових клітин, бігаючи по кінопродюсерах. На превеликий жаль, талановитих та прозорливих, з добрим нюхом на потенційні хіти, рівня Харві Вайнштайну, тоді не знайшлося, й Кірк відклав цей проєкт. В нього, доречі, була більш важлива робота. По особистому завданню Госдепу США Кірк Дуглас зустрівся по комуняцький бік залізної завіси з перспективним чехословацьким режисером Мілошем Форманом та вмовив його перейти на бік добра.
Пройшло ще декілька років. В Кірка виріс син - Майкл. Права на екранізацію син отримав у подарунок від батька. Сам спродюсував, гроші знайшли. Мілош Форман, який за багато років спілкування з Дугласами, вже продумав цей фільм в голові, став режисером проєкту.
Феноменальний кастінг сімдесят п'ятого року. Джек Ніколсон зі своєю величезною харизмою хулігана та бунтівника, завжди вільної людини. Луїза Флетчер в ролі (справжньої, треба тепер додавати) Мілдред Ретчед, а також Кристофер Ллойд з Денні ДеВіто у своїх кінодебютах та з дюжину інших акторів, що були кожен на своєму місці. Величезна фігура індіанського вождя, персонаж якого значно менше говорив, аніж у книзі, але потужно розмовляв візуальною кіномовою.
Справжня психіатрична клініка. Красива та холодна, як Снігова королева, справжня сестра Мілдред Ретчед - один з найстрашніших кінозлодіїв за всю історію сінематографу. Мілдред стильна, мовчазна, віддана своїй справі як це бачить сама, не має особистого житя, а головне - кричуще непрофесійна та нечутлива. Коли герой Ніколсона елементарними простими діями позбавив заїкання "Біллі" - героя Бреда Дуріфа (майутнього голосу Чакі, хто не знав) - лише треба було дати забути про ідіотку - домінуючу матір та її подругу - Ретчед, дати відчути смак свободи, звозити на рибалку та привести нормальну веселу повію - сестра Ретчед з усією жіночою ненавистю до справжніх чужих чоловіків (це генетична пам'ять ще з часів прадавніх печерних часів) призводить своїми діями до смерті як самого Біллі, так і МакМерфі.
У фільмі напруга поступово зростає весь фільм та не відпускає до самого кінця.
Загадкова посмішка Ніколсона, коли його герой мав можливість назавжди піти на волю, але лишився й задрімав - не поступається таємничому виразу обличчя Джоконди.
Фільм отримав всі п'ять головних Оскарів, любов як критиків, так і глядачів та зрозумілі ненависть, несприйняття та нерозуміння серед прихильниць "тихого життя на болоті" - їм дати волю, так вони всім активним чоловікам зроблять лоботомію, лишивши собі якогось тюфяка для продовження роду.
І тепер, нарешті, про серіал.
Зробити передісторію Мілдред - ідея прекрасна, тим більш, про неї майже нічого не відомо. Дякувати авторам серіалу, зберегли та підкреслили докази її професійної некомпетенції. Вона не має класичної медсестринської освіти, керується своєю зхибленою садистичною чуйкою, має декілька величезних тарганів у голові, які, до того ж, дуже один одному заважають.
Ретчет - відмінний манипулятор. Серед слабких людей, якими є всі персонажі серіалу, легко отримує бажане. Протистояти їй могли лише брутальний нуарний "чолов'яга з пістолетом" та губернатор штата, який єдиний мав яйця заткнути її балакучого рота, що вона роззявала, коли її не питали. Той коротенький епізод треба частіше показувати малим хлопцям, щоб навчалися не піддаватися на жіночі провокації з маніпуляціями.
На превеликий жаль, через різних режисерів, знято дуже неравномірно. Персонаж Ретчед від серії до серії не прогресує, а деградує. Від вже готової демонічної інтриганки у сильному пілоті - до розкислої не дуже впевненої в собі особи наприкінці першого сезону. Її деякі злочини забулися, ніби їх не було зовсім, потім не дуже вдала спроба викликати почуття жалю до неї та її злодія-брата, якась притягнута за вуха любовна історія з "Мірандою" (це та, що сто років поспіль знімалася у серіалі, що пропагував стереотипи, щоб на хвилі популярності з тими стереотипами "боротися", бо забудуть). Не зважаючи на те, що і в реальному житті обидві актриси вже мають коханих жінок, а не чоловіків, їхні поцілунки та почуття на екрані якісь ненатуральні, фальшиві. Ніяк не зрівнятися, наприклад, з вибуховим довгоочікуваним пристрастним поцілунком Сари Єлени Рамірез (Торрес) та матері трьох дітей білявки Джессіки Кейпшоу (Аризона) з іншого відомого серіалу. Може, справа навіть не у акторський техниці, а у вогні кохання в душі?
Інші чоловіки серіалу просто відпрацювали гонорари, серед жінок домінувала особисто запрошена сопродюсером Майклом Дугласом велика акторка Шерон Стоун, що пережила інсульт, повністю відновилася та повернулася на екран.
Особлива величезна подяка парикмахерам, візажистам (особисто від мене - за велику кількість червоної помади та брови сестри Доллі - австралійки Еліс Енглерт), костюмерам за кольорову гаму нарядів Ретчет, за її автівку, операторам та художнику картини за прекрасні глибокі кадри, що допомагати пережити нудьгу середини серіалу, коли сюжет пробуксовував.
Словом, замість потенційно переможного полотна про те, як військова медсестра перетворилася на ту сестру Ретчед, яку тримав за горлянку рудий Мерфі, ми отримали продовження серіалу "Американська істория жахів" з тими самими акторами та режисером, та приблизно того самого якісного штатівського рівня з проблематикою головних глядачів - сучасних американських жінок, з доброю картинкою, заставкою, музикою, історичною неправдою в сучасному толерантному дусі та з продовженням, що скоро вийде.
Але не шедевр.
#LiterLG