Про Ніла Хасевича

Автопортрет Ніла Хасевича

Іноді людське життя починається та закінчується майже в одному й тому ж місці земної кулі. Питання, що людина встигає зробити від народження до смерті, як проживає своє життя, що лишиє по собі та як далеко по земній кулі знатимуть про твої добрі справи.

Ніл Хасевич — український художник, график, суспільний діяч, визначна особа у Об'єднанні українських націоналістів (ОУН), Українській головній визвольній раді (УГВР) та Українській повстанській армії (УПА). Ця людина з могутнім духом зробила та поширила світом візуальний образ Других визвольних змагань, альбоми з його графічними творами прижиттєво ходили по руках делегатів у новоствореній Організації об'єднаних націй (ООН) в Америці навіть у п'ятидесятих роках, десятки експозицій його робіт ще до Другої світової війни проходили великими світовими столицями, слава про митця декілька разів облетіла світом, а народився та загинув Ніл Хасевич на Волині.

46 років життя, 32 км від місця народження до місця, де його було вбито.

Робота Хасевича

Українська Волинь — що ми знаємо про неї? Як та чому ця земля саме тут народила та прийняла до своїх обійм такого талановитого сина? Що знаємо про її багату історію, про ліси, про людей, про обробку деревини, про мистецтво?

Волинь. Робота Хасевича

Містечко Клевань загублене десь на межі сучасних Рівненської та Волинської області. Для більшості громадян України та світу — це просто крапочка на карті на трасі Рівне-Луцьк. Можливо, хтось бачив світлини тонелю кохання, чотирьокилометрового чарівного зеленого коридору, що прорубає рух потягу. Це популярне зараз місце знаходиться саме в Клевані.

Тонель кохання.

Десять кілометрів на південь (смішна відстань) — знаходяться Пересопинці, славетне місто, де півтисячі років тому в монастирі було староукраїнською мовою створене Пересопницьке Євангеліє, національний символ, на якому присягають вдалі й не дуже українські Президенти. В Пересопинцях князювали син Мономаха В'ячеслав Володимирович, син Довгорукого князь Гліб, інші.

Пересопницьке Євангеліє

Слово “клевань”, або “коливань”, - означає великі дерев'яні терези для зважування худоби. Доречі, саме Коливанью слов'яни та араби називали колись геть інше місто — сучасний Таллінн. В український, волинський Клевані було багато власної історії. Татарська навала, відродження, панування магнатів Чарторийських, одвічне сперечання з радзивілловими Олецьками, що розташовані трохи на захід. Багаторазові осади клеванського замку татарами, що не змогли його взяти, та вдалий штурм запорозькими козаками (а досі сперечаються, хто є найкращі воїни Європи). Довге польське панування, ієзуїти, шикарний барокковий Благовіщенський костел з величезною іконою Божої Матері пензля флорентійського майстра XVII сторіччя Карла Дольчі. Потім — розділи Польші, занепад, польське повстання та подальша каральна політика Росії. Чарторийські продали маєток російським імператорам та остаточно переїхали на захід, ближче до цивілізації.

Клеванський замок Чарторийських

Перша світова війна вогняним катком прокотилася по Волині, та після Перших визвільних змагань й до самої Другої світової тут панували поляки. Польский уряд проводив політику осадництва, полонизації та пацифікації, що сприймалося як утиски україномовної громади. Міжнаціональний конфлікт українського та польського населення на цих землях постійно підігрівався з усіх боків. Коли почалася Друга світова, а з ними — Другі визвільні змагання, на Волині знов стало гаряче. Німці додумалися на деякий час зробити дві параллельні цивільні адмінастрації — українську та польську, це, звісно, підсилило суперечки. Радянська агентура НКВС, згодом — МДБ перевдягалася в цивільне та робила криваві провокації з жорстокими вбивствами, до цього часу більшість радянських злочинів принаймні поляки приписують українцям. Наслідком цих дій стала Волинська трагедія 1943 року, коли було вбито декілька тисяч людей, в тому числі мирних мешканців з української та польської сторони. Сучасні польські політики та історики досліджують цю тему давно й докладно, популяризують, підкріплюють жахливими фотографіями, деякі з яких зовсім не мають відношення до тих подій, як то “справа циганки Долінської”. Українські історики й політики працюють, президент Порошенко під час виступу в польському Сеймі в 2014 році за присутністі президента Коморовського попросив пробачення за Волинську трагедію в усіх поляків. Попри все, остання крапка в дослідженнях не поставлена.

Повернемося к історичному тлу подій на Волині. Після завершення війни воїни УПА продовжували свою діяльність ще багато років. В світі йшли інші процеси, короновалася Єлизавета Друга, людство намагалося жити в нових умовах, де, нажаль, мав ядерну зброю та був наддержавою Радянський Союз, вже йшли п'ятдесяті роки, а десь там, у волинських лісах, глибоко під землею, у повстанській криївці, вирізав на вишневій дошці черговий патріотичний дереворит великий український художник Ніл Хасевич. Коли в ООН радянська делегація (і це в Америці) побачила, як по руках світових лідерів ходить альбом з українською національною графікою, то совьєти геть осатаніли, та кинули весь свій каральний апарат на багатостраждальні волинські землі, шукати підпільну типографію. Вся радянська машина вбивств проти залишків УПА. Проти одного невисокого художника з різцем та пензлем, на дерев'яному протезі. Проти немолодого вже Ніла Хасевича, що виявився сильнішим за всіх радянських вбивць.

Робота Хасевича

До чого такий розгорнутий та великий вступ? На цій волинській землі росли ліси — тож, люди вміли обробляти деревину, й волинянин Ніл міг сам зробити собі дерев'яного протеза, сам зробити переносний типографський станок, та, звичайно, відчував деревину, роблячи дереворити.

Між Олецьким замком та Клеванським, за легендою, існував підземний хід. Там десь десять-дванадцять кілометрів, достименно не відомо, але багато підземних комунікацій в цьому краї робили ще здавна, тож, волиняни відмінно вміли рити криївки, підземні сховища, з продуманою системою вентиляції, замаскованих входів та виходів, захистів від закидування гранатами та вогню. Візьми й зроби повноцінну підземну замасковану типографію та майстерню з виготовлення орденів, якщо не маєш досвіду, та ще й в умовах окупації, німецької, польської чи радянської.

А високий культурний рівень на землях Радзивіллів, Чарторийських, Вищневецьких, де навіть в маленьких містечках раптово зустрічаєш в костелі картину фламандців — це також спонукало волинянина Ніла до пошуків себе у мистецтві.

Отже, Ніл народився 1905 року на Волині, десь 20 км від Клеванського замку, в Дюксині. Зростав у добрій родині, яка мала відношення до церкви. Два брати потім стали священиками, а сам Ніл навчався малювати в іконописній майстерні. Якщо забігти наперед, то всі три брати загинули — одного вбили поляки, іншого — вислали до Сибіру та вбили там, а самого Ніла потім червоні вб'ють тут, на Волині. Коротка історія України в мініатюрі на прикладі однієї сім'ї.

Сім'я Хасевичів

Підлітком доводилося їздити на навчання до іншого села. Трагедія сталася, коли Нілу було 14 — вони їхали з матір'ю на підводі та на залізничному переїзді їх збив потяг. Матір загинула, а Нілу відірвало ногу. Страшна катастрофа, однак, сталася в цивілізованій країні, та родині залізнична компанія виплатила компенсацію. Здобувши атестат про середню освіту в Рівненській гімназії, на ці гроші Ніл Хасевич їде до тогочасної столиці — Варшави — вчитися на художника у академії красних мистецтв.

На щастя, там крім суто навчання, Ніл попадає до осередку української молоді, товариство “Спокій”, спілка “Запоріжжя”, та ментально всі міжвоєнні роки відчував себе ідейним українцем.

Хасевич - праворуч

Щодо суто навчання, то він досконало засвоює техніку олійного малюнку, графіки, а в професора Владислава Скочиляса — бере техніку деревориту, тобто вироблення відбитків малюнків з дерев'яних дощок. Сам Скочиляс з Велички, що відома своїми соляними копальнями, навчався в Кракові, а таємниці офорту та деревориту засвоював свого часу в Hochschule für Grafik und Buchkunst, Leipzig, в німецькій Саксонії. Все на світі взаємопов'язане. Якщо порівняти твори німецьких майстрів з Ляйпцигу, графіку Скочиляса та дереворити Хосевича, можна прогледіти безперервну передачу майстерності від майстра до майстра.

Робота вчителя Хасевича - В.Скочиляса

Ніл кропіткою працею отримав успіх. Портрет гетьмана Мазепи його пензля — отримав диплом Варшавської академії, полотно “Прання” - премію “Ватикан” (його вчитель Скочиляс також робив полотно на побутові теми, наприклад, “Збір врожаю”). Далі — більш. Грошовий приз на виставці гравюр у Варшаві. Слава перелітає через океан — у Філадельфії виходить альбом екслібрисів Ніла Хасевича.

Персональні виставки в Чикаго, Лос Анджелосі, Празі, Берліні, Львові. Весь світ відкритий перед ще молодою людиною. Гроші, визнання...

Ескіз Хасевича

Хто зна, про що думав Ніл, коли в ті роки сам для себе переписував пером Пересопницьке Євангеліє. Він міг поїхати у будь-яку країну земної кулі. Жити в спокої. Творити. На дворі 1939 рік. Європу лихоманить. Ніл вирішує повернутися до Батьківщини. На Волинь. В Україну.

Робота Хасевича

Активно співпрацює з українськими организаціямі цієї доби. Делегат Волинського українського об'єднання. Член Львівської спілки праці українських образотворчих мистецтв. Сумісництво власної творчості — навіть експонувався з роботами серії “Спіть, хлопці, спіть” у Львові сорок першого року. Особисто знав Степана Бандеру. Потім закономірний вступ до Організації українських націоналістів, перехід з 1943 року повністю на нелегальне становище. Звичайно, очолює пропагандистську ланку групи УПА, входить до центрального проводу ОУН. Співробітництво з легендарним Климом Савуром (Клячковським), який загинув 45-го року.

Дереворит Хасевича

Що робив Ніл на своєму посту? А що міг робити майстер такого високого рівня? Майже те саме, що робив один з надихачів Ніла — Юрій Нарбут — під час Перших визвільних змагань — створював візуальний образ української держави та її боротьби.

Робота Хасевича. Хрест бойової заслуги

Співробітництво з часописом “Волинь”, з сатиричними журналами “Хрін” та “Український перець”, що видавала УПА. Виготовлення портретів очільників, листівок, листків, оформлення цілих альбомів карикатур. Ціли збірки дереворитів виготовлялися та розсилалися Україною — та світом, надихаючи своїх та жахаючи чужих.

Робота Хасевича. Хрест заслуги

Окремо — налагодження й випуск військових відзнак та орденів УПА високої якості — від дизайну до виготовлення. З латунних артилерійських гільз та з двома кольорами емалі. “Хрест заслуги”, “Хрест бойової заслуги”, медаль “За боротьбу в особливо важких умовах”. Тільки Бог знає, звідки в однієї людини на дерев'яному протезі стільки хисту, сил, енергії.

Робота Хасевича.

Окремо - “бофони” - купюри бойового фонду.

Бофон роботи Хасевича

Сорок п'ятий. УПА зазнає значних втрат, весь каральний апарат радянської влади бореться з “українським бандитизмом”. Волинь насичується співробітниками, слідчими, стукачами.

Сім років — це багато. Дитина народжується, виростає та йде до школи.

Сім довгих років по закінченню Другої світової війни Ніл Хасевич переховувався по криївках Волині, безперервно працював, малював, вирізав дереворити, друкував. Його перевозили з місця до місця на ведосипеді, та в надважких умовах бійці ідеологічного українського фронту продовжували свою працю.

Дереворит Хасевича

Як вже було сказане, після демонстрації альбомів “Волинь у боротьбі” та Графіка в бункерах УПА” на сесії ООН в Нью Йорку, радянські органи оголосили Ніла ціллю номер один, бо його праця руйнувала міт про щастя радянської людини УСРС, яка так буда доречна іншому світу.

Дереворит Хасевича

Тотальна облава та підступні методи дали результат. Криївку в селі Сухівці (17 км від Кливанського замку) було винайдено. Операцією керував Борис Стекляр, радянський фронтовик з житомирщини (лише 120 км від Кливанського замку), який встиг до цього часу пройти Сталінград, Ригу, Варшаву, командувати ротою СМЕРШу в Берлині, закінчити Новосибірську школу контррозвідки та почати працювати в органах державної безпеки Рівного. Доречі, цей ветеран КДБ дожив до 2018 року, останні тридцять років трудового передпенсійного стажу головував у Рівненському “Інтуристі”.

Карикатура Хасевича. Нічого не змінилося

4 березня 1952 року криївку, де переховувався Ніл Хасевич з двома побратимами оточили. Криївка була велика, з трьома кімнатами, зі схованкою від гранат, якими намагалися підірвати упівців. Ніл та два побратима під землею вирішили стрілятися самі.

Коли трупи витягли на поверхню, вони не були пошматовані розривами гранат, а мали лише кульові поранення у головах.

Робота Хасевича

СМЕРШівці вирішили залякати місцевих, вивезли тіла в Клевань, та на три доби виставили на вулиці міста. Потім увезли в невідомому напрямку. Ймовірно, закопали в незнайденому досі рівчаку. Таким чином, волинська земля, що колись народила Ніла та побратимів, прийняла своїх синів назад в обійми. Кадебісти тут прорахувались.

Дотошність КДБ ще один раз сталася в нагоді. Коли вже після здобуття незалежності відкрили архіви СБУ, то до нашої культурної спадщини повернулися півтори сотні оригіналів дереворитів та графіки Ніла Хасевича. Коли сплило на поверхню ім'я кадебіста Стекляра, той занервував, та намагався через суд прибрати згадки про себе, але слава знайшла й цього героя. З запізненням, але волинська земля прийняла й його.

Дереворит Хасевича

«Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», — написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.

А ще він говорив: «Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все».

Напівміфічний король Артур якось висловився: “Без жертви нема перемоги”.

Ніл Хасевич віддав своє життя, та нам, його нащадкам, треба бути достойними його подвигу.

Деревори Хасевича

Tallinn (Kolywan) Estonia, 2019.