Всі ми вийшли з моря, з хвиль, з морської піни.
Теорія - це добре. Теорію ми всі знаємо. Щоб вбити восьминіга, треба сильно вкусити його тушку позаду від очей, тряхнути головою, як терьєр, щоб перекусити нервовий вузол, тоді головоногий молюск відразу помирає. Про це написано в товстих біологічних енциклопедіях, тонкіших науково-розважальних журналах, це описував письменник Даррелл (брат письменника Даррелла), навіть зараз це можна прочитати в інтернеті, з сучасним толерантним додаванням до назви артиклю "як вбити восьминіга г у м а н н о".
...
"Холодна вода не врятує від спеки", - співав колись один український політик. Він, як завжди, помилявся, свідомо, чи несвідомо. Навіть у сильну спеку вода в морі холодніша за людське тіло, й рятує від спеки, а тривале плавання може навіть призвести до переохолодження. Коли ти занурюєшся у воду, починається боротьба за виживання та тіла з розумом. Організм хоче жити, охолов - час вилізти на сушу, проте воля штовхає плавати та досліджувати. Ця боротьба - це також відпочинок від буденних щоденних випробувань.
Головне - правильно дихати. Щоб правильно дихати у воді, перед за все, треба відключити паніку.
Я пливу під водою, уважно роздивляючись навкруги. Витривалість, на жаль, вже не та, що була у підлітковому віці, тому частіше, чим раніш, треба підійматися на поверхню, робити ковток повітря, та повертатися сюди, у прохолодний прозорий світ. На мені плавки, гумове взуття від їжаків та окуляри. Вік, вже і до сна відходити, і купатися йти - цілий процес. Цього разу без камери (це звичайна мобілка у прозорому пакеті). Я вмію затримувати дихання не так, щоб надовго, тому намагаюся запам'ятати все, що бачу за цей проміжок часу. В кінці кінців, час та розмір не завжди мають значення, як казав ще один письменник (не Даррелл). Короткий вірш-хокку може бути виразніший та цікавіший за довжелезний пошлий роман.
На дні, красиво підсвіченому променями сонячного сяйва великі камені чередуються з піщаними ділянками, купки різних водоростів ховають зграйки дрібних рибок, деяки крупніші сміливо підпливають до людини, з-за підводної скелі, як у казці випливають кумедні морські коники, а на дні зачаїлися рапани, краби, креветки, маленькі придонні камбали та безліч красивезних мушль. Треба щось дістати, показати дітям, бо треба конкурувати цікавістю з їхніми гаджетами.
Обережно, щоб не наколотися на гострі голки морських їжаків, підіймаю з дна мушлі, роздивляюся. В деяких сидять злі крабики та виказують мені незадовольство, в деяких - природні господарі, молюски. Мушлі здебільшого звичайні спіральні, зрідка - дорогоцінні, згорнуті в зворотній бік, інколи - двостулкові. Іноді красивий камінчик відблискує, мов діамант. Іноді можна натрапити на якийсь давно загублений якір. Підводні дива.
Потилицею відчуваю, що хтось дивиться на мене. Ліворуч, праворуч - нікого нема. Неспокійно, й тому кисень в легенях скінчується відразу. Винирюю, бо я неглибоко. Перевів дихання, озирнувся. Там, далеко, біля берега помітні діти, Оксана та песик. Там все добре, ближче нема нікого, може примарилося. Зверху жарко, знизу - холодно. Хто зна що.
Пирнаю знов, пливу. Такі дивиться хтось. На дні, на сірому піску бачу фігуру, що мені, сухопутному, спочатку нагадала притрушеного піском зубра, з добре контурованими рогами та вигнутою спиною, що ніби пасеться на галявині. Розміром вона з лікоть. Мозок продовжує думати дурну думку, що це антикварна рукотворна фігурка, трохи присипана сіро-жовтим. Скарб. Антикваріят. Підплив ближче, й тут...
Й тут помічаю, що те, що здавалося рогами - це величезні живі, немов людські очі, що уважно на мене дивляться.
Паніка виштовхнула на поверхню скоріш, ніж мозок щось проаналізував. Добре, що хоч не захлинувся. Подригав руками, ногами, чи не схопив мене хтось. Паніка, це була просто паніка. Легко уявляти себе сміливим перед екраном монітора чи з книгою. Важко лишатися сміливим, коли ти в півметрі від реального живого восьминога.
Так, той "зубр" - це восьминіг. В мого страху - великі очі, тож, він у моїй уяві був дуже великим.
Цікавість перемогла. Перевів дихання, заспокоївся, пирнув. Знов цей перехід від галасливого надводного до низькочастотного підводного світу. Як розвіялися бульбашки повітря, знов побачив Його.
Цікаво, що коли не так страшно, дихається спокійніше. Він сидить на піску, має такий саме колір, уважно дивиться своїми виразними очима. Якщо придивитися, навколо опуклого тіла на піску ледве помітні контури довгих щупалець з присосками. Плаваю повільно навколо, думку думаю. Чи зможу його зловити? А якщо зловити, чи зможу вкусити так, як треба? Чи він вполює мене? А якщо він, немов Чужий, захопить мене за обличчя? Чи...
...
Восьминогу набрид цей нав'язливий підстаркуватий рефлексуючий натураліст, що нарізав круги над ним, й він вирішив зробити шоу, демонстрацію намірів, як це прийнято в реальному тваринному світі крутих самців.
Шкіра восьминога миттєво стала бурякового кольору, він всім тілом піднявся над піском, вигнувся, його мантія немов комір піднялася торчки над головою. Це "поза Носферату", - вампіра зі старого фільму, типова для восьминогів перед нападом чи для залякування інших октопусів, - повинен був подумати той натураліст, але він вже відчайдушно з усіх сил гріб руками та ногами в бік берега, хекаючи та кашляючи від страху. Бо страшна поза Носферату діє на людину також.
Восьминіг заспокоївся, посвітлів, переплив на інше місце, потім погрався з маленькими рибками, торкаючись їх довгими щупальцями, після того таки легко схопив та з'їв одну, що була жирніша за інших, й задоволено поплив геть у темні глибини моря.
Людина видерлася на берег та дикими очима дивилася за небокрай, щупала свій пульс та намагалася заспокоїтися, в небі кричали чайки, в прибрежній воді копирсалися діти, палила красива жінка, кудлатий песик гавкав на хвилі, немов розмовляв з іншим собакою, чий попіл днем раніше розвіяли тут над водою.
...
"The best way to do this is to bite the octopus between the eyes where the brain is located, it will kill the octopus instantly"
Щоб вбити восьминога, треба...
А навіщо, скажіть мені, це треба?