Рим. 1553 рік.

Високий, прямий, як посох, та мудрий як сова, уже немолодий брат Ігнасіо особисто розбирав величезну кореспонденцію. Вуса й борода, орлиний ніс та, головне, палаючі очі під сивими бровами сучасні люди назвали б типовим виглядом Дон Кіхота однак на той час маленький Мігель, син хірурга Сервантеса, ще лише вчився писати й читати.

Ігнасіо мав довгу, промовисту назву посади — «препозіто женераллє делла Компанья ді Жезу», або просто «генерал», тримав у своїх руках величезну владу, контролював роботу тисячів місіонерів, учених, друкарів, купців, військових, професорів та вчителів, лікарів, і навіть деяких осіб з королівською кров’ю. Від надлюдського інтелектуального навантаження його обличчя майже вратило здатність посміхатися, він став людиною, що одночасно вирішує сотні справ, і до того ж щохвилини свого життя служить силі, згаданій у назві своєї організації.

Два секретарі допомагали розбирати гору листів, записуючі необхідні примітки на окремих аркушах жовтуватого коштовного паперу. Брат Ігнасіо стояв, прямий, як антична колона, швидко прочитував по діагоналі будь-який рукописний текст та віддавав відповідні накази. Робота йшла швидко. Вибриті тонзури на головах юних помічників пітніли від старанності та темпу.
Одним із останніх помічник якось несміливо простягнув генералу вміст середнього розміру затертого пакета — розписану фарбами явно неєвропейську гравюру та написаного на трохи зім’ятому заморському рисовому папері листа. Незрозуміло, якою мовою написано, пробачте, це не італійська, не португальська, не іспанська, не варварська мова бритських островів, не латина, не польська, не руська…

Ігнасіо не слухав. Цього листа він чекав давно. Це від Ксав'єра. Давно він не писав... Зрозуміло, його, Ігнасієві помічники — поліглоти, інших тут не тримають, але без фантазії. Хіба не видно, що це скоропис мовою басків? Хіба вже забули, що він сам – Ігнасіо Іньїго Лопес ді Лойола – баск? Що Ксав'єр Франциск – також баск? І яка красива ксилографія...
Жестом наказав секретарям покинути приміщення, що вони й (трохи здивовано) зробили. Пройшовся до вікна, налив собі в простий келих особливого червоного вина «чаколі» з винограду родної долини Аяра-Аяла, сів до крісла. Роздивлявся картинку.

Намальований східного типу лицар країни Ніппон, з величезним луком, розкосими очима, а також (на високому технічному рівні) море, хвилі, скелі та лодка. Мозок брата Ігнасіо вже все зрозумів та розклав по полицях, але він був би не він, якби не володів мистецтвом розслаблення. Геть думки, треба прочитати листа. Ігнасіо сам не помітив, як його обличчя розхмарнішало, стало більш привітливим, задоволеним. На превеликий жаль, цього ніхто не бачив, крім невеликого розп’яття на стіні, але цього йому було достатньо.

«Доброго дня тобі, брате Іньїго! Дозволь з такої далекої відстані йменувати тебе так, як колись називав тебе в не менш далекому Парижі, коли жив з тобою в одній кімнаті.
Моя місія йде добре, десь краще, десь гірше, але загалом просувається ліпше, ніж було заплановано. Вся офіційна частина з докладним звітом була надіслана з капітаном Перейрою минулим разом, сподіваюся, дійшла до адресата.

Тепер, коли в мене є трохи часу на цьому острові (його назву я не зможу написати точно, вона занадто складна), розповім про ще одне моє досягнення...»

Ігнасіо ще раз перечитав останній рядок, подивився на розп’яття, тихенько промовив рядок з улюбленої молитви «...ін ора мортіс мее вока ме», й продовжив читання.

«...Пам’ятаєш, як ми вчили напам’ять грецькою «Одіссею» та «Іліаду» Гомера? Вони ж невеликі за обсягом, всього там триста сторінок, так ти казав, що це найкращий твір про саму людину як таку, про героя, що має сумніви, але йде до своєї цілі, про товариство, зраду, любов, кохання, знов зраду, та одвічне бажання дійти до краю небокраю, а потім повернутися. Також ти казав, що це не тільки та не стільки про самого Одіссея, чи Улісса, як переклали латиняни, а й про розвиток суспільств, об’єднань думаючих людей, людей освіти, інакше кажучи, людей світу, в усіх значеннях цього слова...»

Ігнасіо посміхнувся, почухав перебиту ворожим ядром багато років тому праву ногу, згадав Ксав’єра. Той же сам і був тим Одіссеєм, й все своє життя, власне, мандрував світом, та мав пригод не менше, ніж мітичний герой.

«...Я вирішив (ти тільки не смійся) написати ніби-то епос про Одіссея-Улісса, але в реаліях країни Ніппон. Вони також живуть на островах, й в минулому та сама монгольська Орда, що своєю чорною навалою колись припинила добре життя та здоровий розвиток величних колись Бухари, Багдада, Києва чи Самарканда, разом з Китаєм та іншими collaboratio вирішили атакувати цю сьогунську країну. Тричі вони посилали фльот, та тричі ніппонцям допомагав дивом з’являючийся ураган, тайфун, який вони тоді назвали kamikaze – «вітер Бога». Саме в цей історичний період я вписав пригоди Юрівака-дайцзіна, це так ся транслітерував Уліссес. І це він на картинці (А то я не здогадався, подумав Ігнасіо, та продовжив читати). Пригоди Одисея чудово легли на ніппонську психологію та menthalitete, на їхні поняття хоробрості, обов’язків, та взагалі – на те, що таке чоловік та що таке жінка в їхніх незвичних реаліях. В моїй поемі Юрівака очолював фльот, потім мандрував, був зраджений та покинутий на острові, потім, вже змінений, повернувся, його пізнали лише по натягнутому Одисеєвому луку і все таке інше. Кохання також є, не втримався. Сподіваюсь, ти пробачиш мені таку бездарну adaptacio клясичного сюжету. Мені дуже допоміг, як він тут називається, kawakamai, людина, що ходить містами та розповідає (чи співає) історичні та розважальні тексти, з того й живе, я мав видіння, що таких за багато років по тому будуть називати дивним словом blogger, але я ще не до кінця розшифрував той сон, про те ми поспілкуємося пізніше та окремо, так ось ця людина, його звати Гаробу Рокінофу, принаймні так його ім’я записують ніппонці, допомогла мені заримувати пригоди Юрівакі чистою ніппонською мовою. Він же понесе поему далі, до людей.

Але щось забагато пустої самохвальби сьогодні від мене.

Пробач, що відволікаю тебе від важливих справ,

Твій друг та брат

Ксаверій Франциск»

Ігнасій дочитав, та трохи посидів з напівзаплющеними очима. Навіть така розумна голова повинна іноді побути сама собою, просто людиною. За кілька хвилин він встав, допив вино, покликав помічників та як нічого не було продовжив працювати над документами.

Кінець

...

Франциск Ксаверій, перший християнський місіонер в Японії, помер на китайському острові Шинчуаньдао 2 грудня 1552 року. Провідний місіонер. Зокрема завдяки його величезній енергії християнство було поширене на Індію, Китай та Японію. День його пам’яті також є днем баскської мови.

Ігнасіо ді Лойола – засновник Товариства Ісуса (Ордену Єзуїтів) та його перший генерал. Від самого початку перші засноване ним Товариство Ісуса присвячувало себе піклуванню бідними, хворими та переслідуваними, а також навчанню людей. Представники Товариства Ісуса працювали не тільки в Римо-Католицькій Церкві, але також і для Греко-Католицької та Православної Церков.

Франциск Ксаверій та Ігнасіо ді Лойола були канонізовані Папою Григорієм XV в 1622 році.

Рядок «In hora mortis meae voca me» означає «в годину смерті моєї призови мене».

В Японії міт про Юріваку-дайцзіна живе своїм життям та має декілька десятків відомих авторських варіантів. Те, що міт є інтерпретацією легенди про Улісса-Одіссея, стало для світової літератури великим відкриттям.

...

Багато хто помер, і хтось живий, але
Тепер не є ми силой, як колись.
Є рух землі й небес; такі, як є, ми є;
Герої ми, однакові серця;
Б'є доля й час, і всупереч, в нас сила є
Боротися, шукать, знайти та не здаватись!

(з поеми лорда Альфреда Тенніссона «Улісс», переклад Гліба Лукінова).

Таллінн, березень 2021.

Коректура пані Марії Косенко