Довгі оповідання

Подкова Нарбута

Довгі оповідання

Є такий старий вульгарний анекдот: Хто повинен стати міністром економіки? Звісно, Рабінович. Який саме? А хіба є різниця?

Якщо зараз ви чуєте, що на хвилі декомунізації десь перейменували вулицю та назвали ім'ям Нарбута, поцікавтеся, якого саме. Це приносить вдачу. Поясню, чому.

Почнемо здалеку. З символіки, гербів, геральдики та грошей.

Перші монети на території, яка належить сучасній Україні, почали чеканити в шостому сторіччі від Різдва Христового в місці впадіння Дніпра до Чорного моря. Тобто ще тоді, щоб ви уявили тодішню епоху, коли жив та писав свої басні Езоп, креслив трикутники Піфагор, цар Навуходоносор завойовував Єрусалим, а перси потім вбивали вавилонян.

Йшли роки сотнею за сотнею, змінювалися кордони, правителі, з ними приходили грецькі, римські та арабські монети. В Київській Русі десятого сторіччя чеканили вже не тільки срібні, але й золоті свої власні гроші. Не кожен європейський двір в ті часи міг таким похизуватись. На реверсі наших монет був зображений наш символ - Тризуб.

Курс був прив'язаний до найпоширенішої арабської одиниці - дірхамі.

 

Для зручності ввели крупну "купюру" - злиток срібла, що дорівнював двадцяти дірхамі. Важила приблизно 200 грамів.

 

Потім прийшли монголи зі своїми колаборантами - колишніми місцевими вигнанцями та їхніми нащадками з малолюдяних північно-східних диких лісів. Великий бізнес з великими оборутками скінчився, а поважну солідну гривню почали рубати на чотири частин та ці культяпки назвали "рубль", якщо ж на цьому обрубці викарбувати щось, то він ставав "карбованцем". Це був жодним чином не прогрес, а регрес, звичайно.

Можна було цілувати туфлю монголам, як це робив Олександр Невський, а можна було воювати. Де закінчувалася Орда - там відразу починалася Європа (Орда просто відкусила від Європи територію України і тільки зараз, скажу ще раз, кордон змістився трохи на схід, до Донецька). В чотирнадцятому сторіччі на неокупованій території король Казимір карбує свої "moneta russiae" (це до питання, що таке Русь), а Ягайло у Львові випускає "moneta lembergiansis". На реверсі обох - геральдичний лев.

Свої власні гроші, звичайно, були й в Речі Посполитої. Власні монети карбували наші гетьмани Хмельницький та Дорошенко.

Потім був карголомний у своєму задумі Балто-Чорноморський проект майбутнього героя поеми Байрона - Івана Мазепи. Тоді не склалося, бо частина українців, як завжди, повірила брехливим обіцянкам з ворожого, щодо української державності, боку. Ідею ми маємо реалізовувати знов через триста років.

Сто років тому також був шанс.

В 1917 році з'явилися перші українські гроші. Пам'ятаєте, Васіліса у Булгаковав Києві рахував купюри? Це вони. Нові, досі небачані, карбованці, згодом - гривні.Українська Народна Республіка, згодом - Українська Держава ясновельможного пана Гетьмана Скоропадського була визнана п'ятьма десятками провідних країн тодішнього світу. Одним з символів держави, звичайно, є гроші.

На грошах Києва знов був зображений тризуб, як і тисячу (страшно подумати) років тому. В оформленні були елементи самодостатнього українського барокко, народні мотиви, галицький Лев, казак часів військової держави лицарського типу "військо запорізьке низове".

Європейці, що спочатку з великими сумнівами брали до рук нові гроші, роздивлялися під лупою, шукали недоліки, консультувалися з нумізматами, були дуже здивовані (але ж, як завжди, не давали це взнаки). Справа у тому, що з точки зору класичної геральдики символіка банкнот була виконана бездоганно. Компоненти один одному не суперечили, все мало своє чітке значення та пояснення.

Хто ж був виконавцем тієї роботи, що поєднав відмінне знання історії України та зарозумної європейської науки про герби, та ще й на високому художньому рівні?

Нарбут.

Георгій (Юрій) Нарбут.

І знову час відволіктися.

Давній литовський рід Нарбутів має свій герб. Корона, лицарський шолом, рука, що з шляхетним гонором тримає подкову та трискель у вигляді трьох мисливських рогів на щиті.

 

Пробачте, поясню. Трискель - три скелетон - фігура відпочатку з трьох ніг, що виходять з одного центру. Давній символ, зірка з трьома промінями, що означає одвічний рух, гармонію, сонце. Знак Мерседесу - звідтіля ж. Це схід-зеніт-захід, це небо-повітря-вода, це спотворений навіки нацистами знак свастики, що раніше був поширений всім континентом...

 

Девіз у Нарбутів був: "Нам Бог дає поради".

Георгій Нарбут народився в українській Нарбутовці 1886 року, навчався в Глухівській гімназії, поступив до Санкт-Петербургу на факультет східних мов, але весь той час малював, вивчав геральдику та калліграфію. У столиці близько ся зішов з Кустодієвим (та позував йому), Петровим-Водкіним, був прийнятий з найкращими рекомендаціями у Реріха. Нарбута називали "найкращим сучасним малювальником". Державна служба, пов'язана з геральдикою. Шістдесят три(!) видання з його графікою. Шокуюча як для імперського часу кількість видань про історію України та її гетьманів. Золота медаль виставки друкарського мистецтва в місті Ляйпцизі 1914 року. Потім Перша Світова, служба, санітарний потяг.

 

1917 року переїжджає до Києва. Там відразу почав працювати в новоствореній Академії Мистецтв, пізніше - в Експедиції державних паперів. Усі свої знання та навички вклав у створення візуального образу Перших визвольниз змагань - перші гроші, марки, герб - повернення Тризубу у велику політику, військові відзнаки...

 

Служив та активно працював за УНР, за Українську Державу при Гетьмані, знов при УНР.

Саме працею Нарбута був надхненний художник УПА Ніл Хасевич, що друкував по підпільних криївках "бофони" - купони бойового фонду.

Прийшли червоні - Георгій Нарбут намалював обкладинку журнала "Солнце труда". Знайдіть, подивіться. Стоїть робітник, за ним - зірка. Пам'ятаєте, Васіліса казав, що селянин повинен на справжніх купюрах бути усміхнений, а там, де є ознаки "фальшування" - сумний. Так собі маємо, що на обкладинці Нарбута трудяр - немов у кровавих плямах, сумний. Подивіться, складіть власну думку.

 

У віці 34 роки, 1920 року, Георгій помер. Байкове кладовище.

В такого знавця символів, алегорій, зашифрованих у гербах посилань був брат Володимир. Також, звичайно, Нарбут. Що цікаво, поет, належав до течії акмеїстів, тобто митців, цей саме символізм взагалі не сприймали. Тобто, для них жодних прихованих сенсів не існує, а сигара - це просто сигара. Простіше треба бути, казали пана акмеїсти.

У Нарбутів постійно виникали проблеми з хірургами. Георгій (Юрій) помер "після операції видалення камінців печінки" (пробачте, така цитата), акмеїсту Володимиру у дитинстві видалили п'яту, та вун усе життя кульгав. Була ще друга операція, про неї - згодом.

Володимир навчався разом з братом в Петербурзькому університеті, писав вірші, ся друкував, за що в дуболомній імперії потрапив під слідство (там, мабуть, нічого не змінюється). Щоб не йти під суд, поїхав разом з Миколою Гумілевим (дяка йому) на півроку до Абіссінії та Сомалі (там теж нічого особливо не міняється).

Чомусь Володимир вважав себе більшовиком. Коли в січні вісімнадцятого червоні, тобто бандити, вирішили пограбувати їхній дім, то Володимир з братом Сергієм (що тільки-но повернувся з фронту) зчинили спротив. Сергія вбили, а Володимир отримав декілька куль, та вже у місцевій лікарні хірург ампутував йому кисть руки. Туди ж, до лікарні, прийшли ті самі червоні, але з вибаченнями, "як більшовики перед більшовиком".

Потім Воронеж та праця на червоних. Потім Катеринослав, Ростов-на-Дону, праця вже на білих. Коли взяла за комір контррозвідка білих, надиктував листа, що працював на червоних через брак грошей та від страху за життя.

Прийшли червоні, знов вступив до партії. Працював в Одесі, Харкові, Москві. Товаришував з Олешею (та був одружений на Суок... ех, долго розповідати) та Катаєвим (і сам став одним з його персонажів).

1936 року був заарештований за (смішно при його біографії) "пропаганду українського буржуазного націоналізму". Доречі, папірець з його показами, що давав білим, не загубився. Магадан, розстріл десь на тресті "Дальстрой". Сумний, але закономірний фінал при спілкуванні та колляборації з будь-якою формою імперії зла.

Але й це не останній Нарбут, чиїм іменем може бути названа вулиця у вашому місті чи селі.

Данило Георгієвич Нарбут. Син Юрія, того самого, хто повернув Тризуб та малював перші гроші в УНР.

Народився 1916 року.

Малював з дитинства. Навчався в Ленінграді, в інституті живопису та архітектури, що характерно, його вчителями були там українці - Кричевський та Хвостенко-Хвостов.

1936 року його разом з дядьком Володимиром заарештували. Копав Беломорканал, але витримав, не помер, та через два роки відпустили.

Піщов добровольцем ще під час фінської війни, потім на радянському боці у Другій Світовій. Потрапив до полону. Під час німецької окупації - головний художник Київського Цирку, художник-оформлювач київських театрів, разом з дружиною того самого Дмитра Донцова - Марією - ставить три п'єси в Ковелі. Німці оголосили ці постановки ворожими Райху та цей Нарбут тікає до лав УПА, очолює там сотню та знов воює з німецькими та червоними окупантами. Ось така коллаборація. Як хтось колись сказав, різноманітне в вас тут життя, на Вкраїні.

Після війни з'являється вже в шістдесяті, працює при театрах Івано-Франківська та Черкас. Малює гетьманів, Київську Русь, щоденне життя та квіти. Квіти України.

 

"Орден Відчизняної війни другого ступеню" від СРСР 1985-го, Державна премія України 1996-го.

Впевнений, розумний, справний, талановитий, з бойовим та партизанським досвідом, а тому й дуже небезпечний для ворогів український націоналіст.

Картини в музеях Австралії, Бельгії, Германії, 150 картин в Черкаському Художньому музеї - місце, куди повинні привозити школярів з усієї країни.

Якщо в вашому місті чи селі з'явилася вулиця Нарбута, це означає, що рука, яка тримає подкову з її герба, принесе вдачу й вам.

Та нехай вам також дає поради Бог.

Tallinn, Estonia, 2019