Про наше державотворення та Юрія Немирича.
Майже чотириста років тому у Парижі латинською мовою вийшов трактат “Роздуми про війну з Московитами”. Автор в тому далекому від нашого сьогодення 1634 року зокрема писав: «московити не прагнуть свободи. Як також не відчувають і не уникають неволі, встановленої, буцімто, Богом і царем».
Нічого ж н змінилося з того часу, чи не правда?

Тож, хто був автором цього відмінного аналітичного твору, що звеликою кількістю прикладів з античних війн доводив, як само треба ефективно бити одного конкретного ворога?
Юрій Немирич, молодий шляхтич з Київщини. Молодий, бо під час виходу книги з типографії йому було 22 роки. Але за цей час нащадок багатого давнього роду герба Клямри встиг дуже багато. Подвимимося.
Юрій народився в Овручі. Це зараз — районний центр Житомирської області, а тоді — місто Київського воєводства Корони Польської Річі Посполитої. Навчався в Ракові, Польща (тепер - Івано-Франківщина), де професор Штегман присвятив йому розділ свого підручника з математики. Потім — навчання в Лейденському та Амстердамському університетах. Переїзд до Британії, студії в Кембриджі та Оксфорді. Потім Франція, та захист дисертації на тему порівняння політичної структури Річі Посполитої та Московії у самій Сорбонні з отриманням звання магістра права. Пише також християнські теологічні твори. На чолі озброєного за власний кошт загону приймає участь у війні Польші з Московією (та згодом — зі Швецією).
Що то була за війна, в тридцяті роки сімнадцятого століття? В самій Польщі настав короткий період безкоролів'я, московити відразу ж порушили мирний договір та спробували захопити Смоленськ. Війська Річі Посполитої, до яких, звичайно, входили й козаки (15 тисяч жовнірів і 12 тисяч запорожців), відбили “мосхів”. У своїй книзі Юрий Немирич, серед іншого, зауважував: «Суть же угод, які існують у московитів з чужинськими народами, полягає в тому, щоб їх порушувати».
Тепер цю фразу приписують навіть Бісмарку, але чи не вперше це було написане нашим співвідчизником латинською мовою в Парижі 1634 року.
Повернення до України співпало з періодом повстань козаків. Спочатку Юрій не підтримував Хмельницького, але потім сумісно з Київським воєводою Адамом Кисілем була відпрацьована нова стратегія. Дивно, але остаточний переїзд до Чигирина та прийняття “руської віри” протестантом (так, не католиком!) Юрієм Немиричем дуже дивним чином співпали зі смертю Богдана Хмельницького. Як український дипломат, Генеральний писар козацького війська, права рука гетьмана Івана Виговського, Немирич разом з Іваном Богуном та Іваном Ковалевським вів переговори зі Швецією (короля Карла Х Густава представлял досвідчений Густав Лільєкрона), що завершилися Корсунською угодою (1657) із визнанням незалежності України та зобов'язанням короля допомагати примушувати Річ Посполиту до визнання козацької держави Великого Князівства Руського. Як вам таке формулювання? Війна Данії зі Швецією, інтриги московитів та складна політична ситуація в Україні (тобто, зрада деяких відчизняних лідерів) унеможливили реалізацію цього договору.
Натомість Виговський підписав Гадяцьку угоду (1658) про входження України до складу Речі Посполитої як Великого Князівства Руського. Головним автором та ідеологом цього договору та міжнародним пропагандистом цієї ідеї був саме Юрій Немирич, який сам особисто предстявляв тези гадяцької угоди польському Сейму. Ви уявляєте себе рівень підготовки української делегації та напруги на засіданні? На превеликий жаль, внаслідок інтриг промосковських сил в Україні та зволікань польського сейму угода не набула чинності.
Влітку 1659 року Юрій Немирич брав участь у Конотопській битві, де українці гетьмана Виговського разом з татарами розгромили московське військо. В розробці плану військових дій стали до вподоби попередній досвід та знання сильних та слабких сторін супротивника, що Юрій Немирич вивчав ще за чверть століття до того.
А невдовзі, після проплаченого московитами бунту вкраїнського полковника Цицюри надрозумного Юрія Немирича, що виборював незалежність України та міг достойно представляти державні інтереси на міжнародній арені було вбито. Своїми, українцями, й це також сторінки нашої історії. Через декілька років українськи козаки гетьмана Тетері вб'ють колишнього українського гетьмана Івана Виговського.
В Україні тоді запанувала Руїна.
“Сформований за умов рабства характер кожного стрічного мосха виявляє схильність до пишноти і тілесної розпусти, жорстокий і підступний. Війну вони розпочинають прудко, упокорюються поволі. Будь-яка нерішучість у цих варварів розцінюється як вияв ницості, а нагальний успіх, досягнутий силою, вважається ознакою величі. ... ...Такого роду характер свідчить проти їхньої системи державного управління, подібної до турецької, абсолютистської і деспотичної, за якої навряд чи можлива загроза повстання. Некерований законами священний характер цієї країни так зміцнює владу, що сповнені забобонної шаноби мешканці ні свободи не прагнуть, ні неволі (даної, на їхню думку, Богом і царем) не відчувають і не уникають. Звідси цар такого схильного до забобонного страху народу втішається надмірним славослів’ям і найбільшою порівняно до інших могутністю. … ...Що стосується молоді, то вона не прагне до вільних студій, навчена одного лише славослів’я та плазування перед царями, протягом всього життя призвичаюється до рабства.»
Нічого не змінилося. Ворог не змінився. Ми не змінилися.
Золоті слова одного з перших українських мислителів, гуманітаріїв, теологів, дипломатів. Великого воїна Юрія Немирича, що безперечно заслуговує на нашу пам'ять.