Легко любити Україну до глибини души, спробуйте любити її до глибини власної кишені,,. Багато хто пише щоденники. Багато хто приймає активну участь в політиці на найвищому рівні.

Багато хто достименно володіє мовою. Багато хто має талант спостереження та вміння бачите найголовніше. Багато хто має розвинений аналітичний розум, здатний передбачувати події майбутнього та вгадувати розвиток вистави нашого життя відповідно зовніщнім впливам на три кроки наперед.

Дуже й дуже рідко всі ці риси присутні в одній єдиній людині. Мабуть, Черчіль, Юлій Цезар, ще
хтось, кого знаємо завдяки перемогам.
Це має бути найрозумніший з усіх.
В нас теж була така людина.
Зустрічайте, найпопулярніший "блогер" рубріки ,,сто років тому,, від Алі Татар-заде - Євген
Харламович Чикаленко.
В нас його знають одиниці, нажаль. Така доля найрозумніщих.
Навіть українська вікіпедія пише ,,участі (в 1917 - 1919рр) в політичному житті не брав". Це є
неправда.
Роки ціх Перших визвольних змагань дали нам ясність думок, матеріял для дослідів та
обширні соціологічні та психологічні спостереження, з яких, як показує практика,три чверті
співвідчизників не роблять висновків. Бо не знають та знати не хочуть.
Народився на Одещині в 1861, в селі. Сім'я дуже заможня.
Школа в Єлісаветграді - славетне давнє козацьке місто (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до
Польщі), також місто називалося Зінов'євськ, Кірово, Кіровоград, і, нарешті, зараз -
Кропівницький.
Товаришував там з Карпенко-Карим, Олександром Тарковським (дідом того самого), з іншими
невідомими вам діячами культури.
Вища освіта в Харкові на природничому факультеті.
Звичайно ж, студентські проукраїнські гуртки, царська поліція, заслання у рідне село.
Це вони так покарали, придурки. Українця. До рідної землі. Авжеж.
Батько, великий землевласник, помер, літо без дощів. Що робити?
Євген використовує всі знання з Вишу, новітні на той час технології, ,,чорний пар,,, виписує
американську техніку...
Впоралися. Відтоді він досконало знає свій народ, село.
Село... Селуха. Прості люди (тм). Вони й тоді були такими, як зараз. Як каже Сайгон, це не
,,бував в селі влітку у бабусі". Чикаленко там насправді жив.
Щоденні спостереження будуть у нагоді трошки пізніше, а до того часу Чикаленко почав
писати.
Спочатку про землю.
Українською.
Уявіть, Російська імперія, чорносотинці, валуєвські циркуляри - він пише й видає п'ять томів
,,Розмов про сільське хазяйство". В Одесі та самому Пітербурзі. Солов'їною. Тисячі
примірників з практичними порадами господарникам.

Далі - крутіше.
Портрет Тараса та парсуну Гарібальді на редакторський стіл.
Яка національна ідея без ЗМІ на власній мові, вважає він та засновує власним коштом (навпіл
з іншим свідомим багатієм-цукроварником) багатотиражну газету.
Перший тираж заарештовує поліція.
Продовжує видавати. В його цій ,,Раді,, друкувалися Вінниченко та Петлюра, Грушевський та
Франко та ще десятки імен.
За свої гроші засновує (та спонсорує будівництво) Академічного дому у Львові, тоді - Австро-
Угорщина. За задумом, там повинні були жити українці, що приїжджали навчатися до міста
Лева у Виші - Університет та Політехніку. Будівля славетна, потім там оселилася ОУН та
мешкав Бандера. Стоїть досі.
Регулярна премія особисто від Чикаленка за найкращу статтю з історії України, що буде
надрукована - тисяча карбованців. Нагадаю, в столиці на Неві середні заробітки тоді були
карбованців 25 - 30 на місяць. Тоді й почали друкуватися Яворницький, Коцюбинський,
Гринченко.
Допомагав Лисенку.
Їздив між рідним селом, Львовом, Київом, Єлісаветградом та Харківом.
Фактично - лідер українських поступовців.
Дружина - лідерка Українського жіночого руху (так, був такий).
Діти.
Від істерики царату, коли почало все сипатися, доречно відсторонився на Балтиці, у фінів.
З 1917 - вдома.
Він з гумором описував все й всіх в щоденнику. З часом, гумору ставало все менш, а суму все
більш.
Читаючи Щоденники та Спогади Чикаленка, ти вражений точним прогнозам та застереженням,
що надає ця розумна людина.
Все, що буде, він передбачає, немов знає наперед.
Читати (особливо порівнюючи з записами істерика Вінниченка, наприклад, за ті самі дати),
цікаво й водночас соромно. Ми не змінилися.
Події перших визвольних змагань 1917 - 1922 року потрібно знати всім. Не тільки знати, але й
аналізувати, як шахову партію.
Щоденники Чикаленка дозволяють зазирнути у мозок деяких гравців, що висмикували дошку
та фігури тієї кривавої гри.
Він був германофілом, досконало (як і його жінка) знав німецьку.
З ним листувалися всі "стовпи" національного відродження. Коли до влади прийшла
Центральна Рада, він, звичайно, знав усіх членів, але сам відмовився. В листуванні з друзями
старшого віку підтримував дії Ради, але зі скепсісом передбачав цьому ,,союзу соціялістів,
гімназістів та беллетристів,, сумне майбутнє, бо відчував ,,відразу до демагогії,,. Він знав усіх,
бо раніш практично всі майбутні парламентарії збиралися на його квартирі.
На що сподівався? Як аналітік і реаліст шуткував - ,,на Українського Бозю,,.
Також цілком спокійно відносився до німецько-австрійського окупаційного контингенту.
В нього була така цікава думка: якщо українці боротимуться й поступово будуть виходити з-під
німецького панування, то в процесі боротьби позичать найкращі риси германців - високу

культуру та орднунг. Він доводить приклади, як саме під німецьким мовним та культурним
домінуванням відбулося національне відродження чехів, естонців та латишів.
Але якщо окупанти - росіяни, ,,брати,, (так, саме він уперше використав слово ,,брати,, саме в
лапках, точно в тому сенсі, як ми тепер), то це порожній шлях малоросізації, шкідливий
насамперед українцям.
Так ось про ,,простий нарід,, (тм)... Він добре їх знав. Писав восени 17-го, що хазяйство не
можна на годину залишити, бо все ревізують селяни. ,,Внутрішнього закону у селян не
виработалося,,, тож на селі коїлися речі, "страшніше, ніж на фронті".
Трохи згодом передбачав, як селянські хулігани зі зброєю, що зараз називають себе
петлюрівцями, потім назвуться більшовиками.
Застерігав, що попри підмащування нижчих верств сільського населення, на ці шари
спиратися не можна. Закон про соціалізацію землі від УПСР він не сприймав (предлагали
забрати в крупних землевласників землю, лишаючи максимум 40 десятин). Він справедливо
вважав оптімальним 150 - 250 (десятина трошки більша за гектар). Взагалі, правильне
вимірювання родючої землі - то важливе питання для розуміння психології українців. Поперед
- межа.
Німцям також не подобалася Центральна Рада. Безкінечні загравання з більшовиками та
своїми пролетарями й селянами, нескінченна соціалістична (сучасною мовою - популістична)
ріторика з мінімумом справ довела їх до думки щось змінити.
Потрібен був жорсткий та водночас адекватний і розумний лідер.
Першим варіантом був Чикаленко.
Три дні (три довжелезні доби!!!) він вагався.
Відмовив. Не став правителем України. Мабуть, нажаль.
Булаву підняв Скоропадський. Третім варіантом, мабуть, був Василь Вишиваний-Габсбург.
Нам лишається читати докладний чиколенків щоденник, спостерігати разом з ним.
Звичайно, імперський проросійський напрям уряду Лизогуба відштовхував розумного Євгена.
Він питав Гетьмана, чому зброя, матеріали, аероплани та інше знаряддя з Української
Держави перекидається ,,на Дон,,, до білих. Щось чув у відповідь, нелогічне.
Категорично не сприймав ідею утворення федерації з білими імперцями.
Попри все, категорично не підтримував бажання Вінниченка й Шаповала з їхнім
антигетьманським переворотом. Це зараз потрохи стає відомо про шалені гроші, виділені
більшовиками на повалення ,,бариги,, того часу - Ясновельможного пана Гетьмана
Скоропадського.
За часів Гетьманату Українська Держава була визнана 50-ю країнами світу, мала
золотовалютний резерв, власні гроші, прапор, армію, Академію Наук, Центральну Бібліотеку
та багато іншого. Але масована та хитра інформаційна ворожа атака, розрахована на простих
людей (тм), пройдисвітів, зелений, тобто бандитський рух, та купку ,,корисних патріотичних
ідіотів,,, не здатних передбачувати наслідки власних дій, призвела до вдачі антидержавного
заколоту.
З великим сумом і розпачем Чикаленко писав, що ватажки-заколотники Вінниченко й Шаповал,
то люди більш темпераменту та настрою, аніж логіки та розуму. Чикаленко знов і знов, у
кожному дописі передбачає неминучість а)анархії, що народили ці дії Директорії і
б)більшовицького наступу.
Так, ці речі були йому очевидні, але в Директорії лише сміялися, ,,що, Троцький нападе?
Хахаха,,.
Сміялися вони місяця десь півтора.

Бо Троцький напав.
Вже в січні дев'ятнадцятого Чикаленко пише, що повторюються події ХІІІ сторіччя, коли під
такою самою ординською навалою зі сходу Київ пав та серце Української Держави змістилося
на Захід, до Галиччини, де Данило та Роман були королями у власному українському
королівстві.
Так, він розумів, що зараз Польща не відпустить ті землі. Країни Антанти визнавали
Гетьманську Державу, але не підтримують УНР після самовбивчого перевороту з явними
промосковськими заграваннями. Прості люди, зелені атамани, розбещені новими хвилями
більшовицької агітації, почали з радістю стріляти в спину УНР, але трохи пізніше більшовики
вбили їх також. Хто вижив тоді - доїдав чвоїх дітей у Голодомор. Але як вони свого часу
раділи, що гуртом скинули баригу Гетьмана...
Чикаленко поїхав з України. Циклон вирвав його з корінням, за його словами, й вдома на його
місці лишилися тільки гнучка лоза та бур'ян.
В еміграції бідував. А який ще фінал для найрозумнішого, хто не є гнучкою лозою та бур'яном?
Кожен розумний до цього готовий...
Він вважав шансом на здобуття незалежності майбутню ,,другу світову війну,,. Так, він написав
це словосполучення двадцять першого року. Передбачав наступну велику війну. Багато хто
ще в Європі передбачав? Хіба що Ленін писав про ,,следующую империалистическую,,, але
навіть у формулюванні Чикаленко точніший.
Вважав, що Україну врятує монархія, якийсь принц ззовні, що розмовляє українською.
Звичайно, кандидатура Василя Габсбурга-Вишиваного його могла й влаштувати. Інщі діячи
діаспори та УНР в екзилі не дали об'єднатися силам в єдиний кулак. Кращий друг Липинський
не дав, Шаповал не дав. Вінниченко, Петлюра
Все як завжди.
Свої щоденники вважав (попри власну скромність) важливим матеріалом для відновлення
української незалежності, "цеглинками до фундаменту".
А ще на гроші від видання він, колись дуже заможня людина та меценат, хотів справити зуби
та нормальний одяг.
Жив у Австрії та Чехословаччині. Там і помер.
Заслуговує на пам'ятник.
Хіба в нас мало площ (та ж київська Льва Толстого) та вулиць, що мають бути названими на
його честь?
Вінниченку стоїть пам'ятник, по школах вісять портрети, п'ять-шість вулиць носять його ім'я.
Чикаленка поки що нема.
Але буде.
Бо він - найрозумніший.
#LiterLG
Тетяна Осташко, Алі Татар-заде, ДЯКУЮ!!!