Подорожі

Острава, Чехія. Покинутий храм

Подорожі

Острава, Чехія, або Покинутий храм .
Під час довгої подорожі спланували зупинку у моравському місті Острау (зараз — Острава на стрімкій річці Остравиці, Чеська республіка). Колись - “сталеве серце Чехословаччини”, місто, чиїми побратимами є суворі шахтарські міста Донецьк та Ковентрі. Місто шахт, що позачинялися, типової непозбувно-бентежної шахтарської культури спілкування, гей-бару “Горняк”, трьох Вищів для українських абітурієнтів без ЗНО та дивом збереженої історичної забудови австрійського періоду.

На Північ — польське Катовіце (колишній Сталіногруд), на Південь — Брюннау (зараз — чеське Брно, важко мандрувати, коли бачиш всі епохи одночасно), та численні поля білого маку, що приваблює більше туристів, ніж красиві історичні замки.
Як завжди, бігаєм містом, фотографуємо, намагаємося через власні пальці ніг, ніздри, очі відчути старе місто (бо нові квартали — скрізь однакові, не цікаві). Оксана питає, чому такий незадоволений (звучало як “чому рожа зла стала”).
Як тут коротко розповісти? Аж ніяк.
Колись дуже давно один віденський аквареліст у своєй книзі вважав головною проблемою його улюбленої Австрії так звану “слов'янизацію”. Так, звичайно, величезна Австро-Угорська Імперія, що зібрала під орлині крила свого прапору безліч територій — від сучасних італійських, мадярських, німецьких — до хорватьких, сербських, русинських, українських, богемських, моравських, чорногірських, словацьких та словенських, - поступово примушувала носіїв великої німецькомовної культури занурюватися у конкурентну боротьбу з визначними представниками слов'янського походження. Ерцгерцог Фердінанд пропагував ідею Європейських Штатів, що точно поховала б у майбутньому німецьке, французське та російське домінування у Європі (за що цього Габсбурга й було вбито за мовчазної згоди вищепойменованих сторін). Слов'янизація була, її можна було почути, побачити, помацати. Коли отруєний бойовими газами на полях Першої світової (Великої) війни аквареліст викашлював свої легені та зубами вигризав свою відзнаку “Залізний Хрест” за хоробрість, етнічний українець Іван Горбачевський з Тернопільщини був першим міністром охорони здоров'я Імперії. Хто пам'ятає пригоди Швейка (особливо ті люди, хто знає його напам'ять) відразу пригадають фразу австріяка “всі чехи — зграя дезертирів”. Коли у 1918 велика Імперія (нащадок Східної Римської Імперії германської нації, Öстеррайх) розвалилася, чехі почали мститися. Спочатку було важко. Левова частка новоствореної Чехословаччини розмовляла німецькою, навіть варіантів державного гімну було два — суто німецькомовний та інший, чотиримовний (богемська, моравська, словацька говірки та русинська мова, по одному куплету). Всі давні будівлі, замки, театри, вся історична забудова старих міст мала свої, німецькі назви (навіть зараз весь світ знає Аустерліц, та ніхто в світі не звертає увагу, що більш за сто років тому містечко перейменувалося на Славків у Брна). Колективний німецький геній не мав прив'язки до нових кордонів — чехословацький паспорт — ну й нехай, аби ті чехи варили “чеське” пиво за давніми німецькими рецептурами. Нагадаю, пангерманський рух з призовами до об'єднання з'явився саме в Судетах, тобто у місці, як зараз кажуть, компактного проживання німецькомовних.
Між світовими війнами президент Чехословаччини Бенеш навіть намагався провести таємні переговори, щоб віддати ті кляті Судети, аби його державу лишили у спокої. Потім сталася “Мюнхенська змова”, при чому роль того самого президента ще досі не висвітлена достатньо. Він пішов у відставку тридцять восьмого року, знюхався з комуняцькими агентами — конкретно з вбивцею Коновальця — Судоплатовим, отримував від совьєтів гроші, потім очолив уряд Чехословаччини у вигнанні, де штампував безкінечні укази, з хворобливою фантазією погрожував страшенними карами всім німецькомовним, повторюючи гіпнотизуючі мантри своїх кураторів, накшталт “увідєл нємца — убєй” (особисто від себе досипаючи негативу у мадярський бік). Після перемоги союзників у 45-му Москва привела Бенеша до влади, щоб він забезпечив поступовий, протягом трьох років, перехід всієї влади під повний радянський контроль, що він й виконав. Карпатська Україна (єдина країна світу, що до офіційного початку Другої світової вела відчайдушні бойові дії в рамках того самого збройного конфлікту) від Чехословаччини перейшла до складу УРСР.
Через декрети Бенеша з травня 1945 почалися масові розправи над німецькомовним населенням. Сам чехословацький лідер вигукував у своїй промові: “Біда, біда німцям, тричі біда! Ліквідовуйте їх!”. Та додав фразу “німецьку проблему в республіці ми повинні остаточно ліквідувати”. Диявольська риторика ПІСЛЯ війни.
За пару днів у Празі було вбито 855 німецьких цивільних, ще більше покалічено та зґвалтовано. Десятого травня десять тисяч вже роззброєних та полонених німецьких солдат було вбито чехами та словаками, що протирічить Женевській конвенції.
Горе, горе настало німецькомовним після Другої світової у Чехословаччині. Німецькомовні громадяни були позбавлені чеського громадянства, були повинні носити на одягу нашивку “N” - німець, не мали права використовувати публічний транспорт, також в них конфісковувалися автомобілі, мотоцикли та навіть велосипеди, більш того, під страхом побиття, згвалтування чи вбивства їм заборонялося ходити тротуарами. Додамо, що це стосувалося більш за все німецькомовних жінок та дітей, бо чоловікі — хто не загинув на фронті чи в полоні, той був у таборах. Були виділені спеціальні години для відвідування магазинів, до того ж діяла заборона на домашні радіо та телефони, а також ретельно контролюєма заборона на використання німецької мови на вулицях.
Під час цих подій та вигнання загинуло 18816 німців, з них 5596 вбито, 3411 вчинили самогубство, 6615 померло у концентраційних таборах, 1481 загинули при транспортуванні, 705 — відразу після транспортування, 629 — під час втечі, 379 — від точно не з'ясованих причин. Не піддається обліку (навіть при німецькій точності) кількість покалічених та зґвалтованих німкень. Зараз чехи вважають, що час минув, та за ці злочини відповідати не потрібно. Словаки взагалі роблять вигляд, що “нас там не було”, ми інша країна зараз. Книги злочинця-Судоплатова видають величезними накладами у державі-агресорі. Асоціація судетських німців поки що загадково мовчить та готує позови до міжнародних судів. Трагедія знищення чоловічого населення Німеччини та Австрії ще чекає на об'єктивне висвітлення.
До війни та з давніх давен у Остраві жили морави, чехи, німці, євреї, угорці. Цього більше нема. Євреїв винищували під час гітлеровської влади, німців та мадярів вбивали після війни, поляки поїхали самі. Вже з кінця сорокових сюди, до Острави, навезли безліч словаків, силезців, мова від змішування отримала свій діалект, що більш схожий на польську вимову, ніж на чеську, загальним виглядом пересічних громадян став невисокий, недовгоногий, приземлений слов'янсько-циганський східноєвропейський тип. Типові персонажі сучасного чеського порно, що ходять старовинними вулицями побудованого іншими людьми міста, типова історія країни східної Європи, звідки вигнали Габсбургів. Цілі містечка бомжів під мостами, закриті шахти, раптом знайома реклама “Приходьте працювати на Арселор-Мітал-Стіл” з посміхаючимся індусом (прям криворіжжя), люди, що гуляють центральною площею та дивляться на історичні пам'ятки та колони, не розуміючи їхньої сутності.
Чи треба це все розповідати туристам, які потрапляють сюди на пару годин? Чи потрібно викликати в них негативні емоції замість позитивних, що власні будь-яким мандрівникам? Мабуть, ні.
Йдемо далі, по-за кордони старого міста, у типові мікрорайонські їбеня. На парківці, біля порослої незкошеною травою дороги, стоїть машина, мотор працює. Забули, чи що, питає Оксана. Ага, кажу, зараз ближче підійдемо, побачиш, що вони забули. Підходимо, бо все одно гугл до німецького магазину-Лідлу повз них веде, а де ще в Європі скуплятися. А-а, каже Оксана. Що ж ти відразу не сказав, чому мотор гуде, навіщо заглядати. Парочка там, у машині, сопить-скаче. Зрозуміло — літо, жарко вдвох у автівці, а мотор реве, бо кондиціонер. А десь праворуч, за кострами, що цілодобово палять біля залізничних шляхів безхатченки, на старовинній площі стоїть кам'яний німецький лицар, та сумно дивиться вдалечінь.
Я ж кажу, зараз весь цей безлад виглядає як кубління мавп у покинутому храмі в головній книзі про людську психологію, в казці про Мауглі.
Такий собі туристичний гід з мене, такий собі.
#LiterLG