Sentinelle (Вартова), 2021.

«Сентінель» - новий французький фільм на Нетфлікс з Ольгою Куриленко в головній ролі.

Спочатку про головну виконавицю. Взагалі, сприймати Ольгу як добру акторку завжди заважає її повне невміння природньо вимовляти текст на камеру. Тобто, це звучить парадоксально, але грати обличчям та голосом, стріляти фразами ця красива, фото- та кіногенічна молода жінка, дівчина Бонда, так і не вміє. На мою думку, звичайно. В неї є привабливість, спокуса, акторська технічність. Але..

Що ж є в неї такого, що на пробах до Кванту милосердя вона обійшла саму Кемерон Діас? В мене є своя відповідь, не нав’язую, але поділюся.

Майже всі сучасні закордонні акторки – представниці «ситого» покоління. В них міцний тил у вигляді сімей, Держави, громадянських прав, толеранс, діверсіті, чесної поліції та некорумпованих судів. І це видно.

Який бекграунд у Ольги?

Бердянськ. Комунальна квартира. Відсутність грошей та туманні перспективи. Оточення, що нас формує. Що могло з неї вирости? Кожен знає сотні різних прикладів. Хто зна, що вона бачила, поки подорослішала. Потім красива історія, в яку ви можете вірити або ні, як вона три роки від своїх тринадцяти живе між Москвою, де йде в гору модельна кар’єра, та Бердянськом, а вже в шістнадцять років вона їде працювати до Парижу. Коли за спиною є лише спогади про бердянську комуналку, іноземні мови вчаться швидко. Вона опанувала французьку, також вдосконалила модельну техніку, гру на фортепіано. Потім там же одружилася на якомусь фотографі й прожила рівно три роки. Хто читає форуми українок за кордоном, той розуміє, що три роки – то строк отримання громадянства країни перебування для дружини. Після того (у Олі так і було) вона розійшлася з чоловіком, лишивши на згадку громадянство Франції.

Мабуть цю дику, зверину бердянську жагу до життя побачила геніальна психологиня Барбара Брокколі, коли відбирала акторок на кастинзі до нового фільму про агента 007. Олю взяли, вона зіграла. Нетипово, але увійшла до історії кіно. Подальша кінокар’єра дівчат Бонда звичайно поганенька, але Оля ще знімається.

Їй страшенно не йдуть ролі в драмах, де потрібно багато розмовяти.

Цікаво, що сподобався тупий та прямолінейний «Кур’єр» з нею та Гері Олдменом. Мабуть тому, що вона там не говорила майже.

Щодо Сентінеля, то тут сталося маленьке диво. Через відмінну фізичну форму пані Куриленко вдалося зіграти мовчазну армійку, що проходить через катастрофічні події під час місії на Близькому Сході, а потім несе службу у антитерористичному підрозділі на Лазурному березі.

Коли красуні-моделі грають у кіно військових, це не завжди реалістично. Коли красуні-моделі грають ПТСР – тяжкий психічний посттравматичний стан – це тех не завжди реально виглядає (маємо лише один добрий приклад – Діане Крюгер в Aus dem Nichts). Коли красуні-моделі грають наркоманок, які не можуть повернутися до нормального життя – це майже завжди провал (знов таки, крім Діане К).

Олі вдалося все це зіграти добре. У фільмі вона майже не посміхається, лише один раз – спеціяльно фальшиво для селфі, й обличчя знов стає зконцентрованим та злим. Не відомо, де дівчина з Бердянська є сама собою – коли чарівно посміхається на червоному килимі чи тут, на екрані. Може, помиляюся, але жанр Олі – динамічний екшн, може, пантоміма, ролі психопаток, алкоголічек та наркоманок. Злі обличчя. Цьому віриш.

Сентінель – антитероритична спецоперація. Так, ви же бачили у Європі, на красивих старовинних вулицях та набережних ходять солдати у повній амуніції та з автоматами, спостерігають на мігрантів, що сидять цілий день та нічого не роблять. І одні, й другі чекають. Чекають, коли почнеться. У фільмі (це ж Нетфлікс) не показано, чого саме солдати ходять. Чому патрулюють. І це – мінус.

Показана сім’я російського олігарха, що має «дах» від французької влади та бравує вседозволеністю. Це плюс.

Показана інфантильна сучасна молодь, що не може передбачити наслідки своїх дій (так, це віктімблейдінг в стилі «сама винна»), а потім не приймає допомогу.

Показано, що суспільство навіть там не дуже й то допомагає ветеранам з посттравматичними психозами.

Щодо акторського складу, то звернув увагу такий собі молодесенький АндрЄй Горленко, що народився в Антверпені та без акценту говорить російською, та Мішель Набокофф, так, родич того самого Набокова, який говорить смішною російською з емігрантським акцентом.

Болгарка Антоніна Малінова також говорить російською з акцентом, а також співає «спят усталиє ігрушкі».

Під час просмотру помічаєш порубаний сценарій з явними лакунами, скорочений хронометраж та дещо зкомканий сюжет, що є типовою ознакою сучасного стрімінгового «кіна на від’єб..сь», яке разом з Марвелом вбиває великий кінематограф.

Попри все, хто здатен побачити десь глибоко в очах Олі відображення давніх вогників Бердянська та «не-знаю-через-що-їй-в-той-москві-прийшлося-пройти» велкам.

Така ось невиразна рецензія.

Пічалька

Плекайте кожен день десь глибоко в собі частинку свого рідного Бердянська.

Це допомагає виживати