Намагаюся не метушитися та не робити зайвих рухів. Це важко, бо доводиться балансувати вдвох на вузькому місці палуби, одночасно якнайшвидше двома руками чипляючи старомодними застібками вітрило до натягутого між верхівкою мачти та носом яхти форштагу. Досвіду в мене майже немає, тому вислуховую від капітана велику кількість нових цензурних та не дуже далматинських слів. Наша робота просувається, вітрила нарешті підняті, цікавезна подорож продовжується.

Вчитися ходити під вітрилом коштує великих грошей... якщо йти офіційним шляхом, звертатися до акредитованих шкіл, де вас посміхнені, як в Макдональдсі, менеджери за кінську цену проведуть великим колом практики на сучасних, схожих на автівку-Теслу, яхтах, де вам все розскажуть, покажуть, дадуть потриматися за штурвал, а потім навіть подарують фірмову клюбну сорочку з логотипом та вручать диплом за успішно пройдений перший зі ста двадцяти п'яти рівнів навчання, повертайтеся до нас знов. А можна вивчити місцеву мову, верштатися задворками яхтклубів, там, де вилізані блискучі яхти з такими самими шкіперами закінчуються, а починається справжня місцева аутентика, знайти двох місцевих аборигенів з власним пошарпаним кораблем та домовитися за мізерну (відносно справжньої школи) цену. Мова відкриває двері, як і було сказано.

Море сьогодні незвичного, молочного кольору, з розмитою лінією небокраю. Далекі гори майже тануть в димці. Шалена спека випарює вологу з суші, й мікроскопічні краплини заповнюють повітря, формуючи парадоксальну пасмурну картину цього ясного сонячного дня.

Схожі на вдягнених у сучасний лляний одяг справжніх піратів Дамір та Нікса весь час неквапливо перекидаються зі мною жартами накшталт таких, за які українськи жінки на фейсбуці бездумно роздирають навіть своїх найвідданіших побратимів. Нікса розпитує про білі ночі на Балтийському морі та здивовано цокає язиком, Дамір, як справжній капитан, робить вигляд, що скрізь був та не дивується нічому.

На цій яхті нема де сховатися від сонця, до того ж зараз треба не відводячи очей дивитися на білосніжне вітрило, щоб не втратити слабкий вітер, через що очі мріють про зварювальну маску, звичайних сонцезахисних окулярів недостатньо. Індикатори вітру - колдунчики, або шуї - ніяк не бажають лягти на парусині паралельно воді. Це тому, що я погано ловлю вітер та, відповідно, неправильно пораюся з румпелем.

Недобір практики ми наздожемо, сподіваюся, теоретична підготовка в мене чудова, але перешкодою очікувано стає морська термінологія. Надійно вбита в мою голову голандсько-російська стрибає з язика першою, але мої далматинці цю мову "стаксєль, гікошкот, ахтерштаг" та інші "гардемаріни моря не бачать, кранці та колдунчики" не розуміють. Самостійно вивчена "вітрильна" англійська стає в нагоді, але якого, власне, біса це повинна бути іноземна, якщо я вивчаю туземну аутентику? Й через це ми спілкуємося південнослов'янською з протяжною далматинською вимовою, а терміни в нас місцеві, з додаванням італійських та загально медітеранських. Тому jib (стаксєль) в нас флока, main sail (грот) - главне Ядро, якір - сідро, ніс - пруа, мачта - ярбол, руль - аргола (або кормило, згадав знайоме літописне слово Дамір), кранці - бокобрани тощо.

Дамір підкатує очі, в його мові, як це поширено в Хорватії, через слово jebi se або jebota. Підказує: Од вієтра! К вієтру! Махає на нас рукою, йде вниз до каюти.

Це важко. Де той вітер, де я, де вітрило, де подовжувач румпелю (як такий самий  на шверботах), де нога, що також може тримати румпель, якщо руки тягнуть оті кляті канати. Нікса терпляче пояснює: Якщо парус десно (ще одно літописне слово, означає "право", я думаю, це від "десниця", тобто права рука, а вони думають, від дестра, правий бік італійською, декстра - латиною), й ти сидиш на правому боці судна, то вітер - це ти. Парус "тріпоче" - треба від вітру, тобто подовжувач від себе. Якщо у вітер - ручку до себе. Я киваю головою, так зрозуміліше.

П'ю воду з власної баклажки, бо зневоднення у такій спеці настає швидко. Пропоную хлопцям. "Не можна пити воду, там риби кохаються", - у власній манері відповідає Дамір. Вони з Ніксою по черзі доволі часто відлучаються до каюти, й там п'ють щось своє, і це, як ви зрозуміли, не вода. Від цього наше спілкування та моє навчання тільки виграє. Дамір повернувся, кинув око на вітрило. О, регата! Йдемо швидше, тобто. Комплімент.

Ми одного віку - Дамір, яхта та я, нам по сорок років. Дамір виглядає поважніше свого віку. Яхта, в принципі, також. Нікса молодший, але він також приймає участь в навчанні, йому подобається розповідати, доброзичливо роз'яснювати. Дарю йому ідею відкрити власну вітрильну школу. Він думає.

Я знаю напам'ять, що повинно входити в програму вітрильної практики. Якщо не брати до уваги ціну, в справжніх вітрильних школах заняття добре структуровані, насправді. Тепер залишилося вмовити моїх шкіперів, щоб вони давали ці завдання мені. Як завжди, шляхом лестощів, комплиментів та маніпуляцій мені це вдається. Дамір з задоволенням покрикує на мене " Месар, вірада!". Месар - це так вони прозвали мене, тобто м'ясник (не питайте), а вірада - це поворот оверштаг, коли вітрильник носом перетинає лінію напряму вітру та змінює галс.

Нікса намагається допомогти, але Дамір не дає, нехай я роблю все сам, бо це йому весело спостерігати. Дякувати Богові, з другого разу стаксель переходить на інший бік без ривків. Від вітру більше, командує Дамір. Не до, а від, не дивись на арголу, дивись на парус! (Та ще декілька слів про єботу та щось там про солоного морського їжака).

Нікса підказує - якщо ти сидиш по правому борту, а вітрило по лівому,  то тепер вітер не ти, а флока, джіб або женова (дедуктую, що це тип великого стакселя генУя), тобто відвалитися від вітру - це ручку від вітрила. Зрозуміло. Вирівняв курс. Щоб дрібенько ревентивно компенсуватись, спочатку розслабив співрозмовників мужланськими розмовами про красиву Хорватію, традиційні католицькі цінності, веселих місцевих дівчат, всіх, як одна з темним волоссям до лопаток, про відсутність коротких жіночих зачісок, а потім з покерфейсом спитав Даміра про його мусульманське ім'я (Дамир-Тимур, металевий). Щоб не випендрювавсі, однолітка. В них тут, на Балканах, свої вузлики міжконфесійних взаємовідносин, краще не влазити.

Дамір посопів носом, а потім за це почав ганяти мене більш технічно важким поворотом фордевінд, або полабАнда, місцевою мовою. Робив я все, зрозуміло, поганенько. Низький гік, або бум (від звуку удару цією снастю по голові) птахом перелітав з лівого борту на правий, яхта здригалася, мачта-ярбол розкачувалася, Дамір лаявся вголос, філософ Нікса ногою підрулював арголу, я відчував щастя вивчення нового та фізичної активності.

А отой корабель? Слідкую за моторкою, що йде перетинаючим курсом. Той гуменяк (гумовий виріб, тут - лодка)  хай нас обмине, бо він тіки волану крутить, а ми - вітер ловимо, відповідає Дамір. А той, - питаю, показуючи праворуч. Той - також хай відрулює сам, - каже капітан. А той паром? - головою вказую на загрозливо наближаючийся з корми  корабель Ядролінії. Той, задумливо каже Нікса, Той намагається нас вбити, - і Нікса допомагає мені якнайшвидше змінити курс на безпечний.

А компАс в вас є? Оглядаю порожню, без приборів, палубу. Є буссола, є. Відповідає Нікса. Як треба - достанемо, ставимо отут. А рація? - достаю їх питаннями. Батарейки сіли, - починає Нікса, але Дамір перебиває: Є в нас рація. Але до марини можна так зайти, я ж місцевий, не іноземець, а в нас демократія. І вони обидва чомусь регочуть. Мабуть, з іноземців. Знайомо.

Пробовтавшися декілька годин на воді, поверхнево вивчивши береги островів Чіово, Шолто (монолог майора Шолто про мігрантів - не про те) та частину Брача, намилувавшись виглядом з моря на давнє місто Спалато (зараз - Спліт, Хорватія) з того самого міста, звідки місто років тридцять тому бомбардував югославський військовий корабель "Спліт" (стріляти по місту, на честь якого ти названий - сумнівна честь для корабеля), накупавшись в морі та наплававшись навколо вітрильника, повертаємо додому, в їхню рідну марину.

Дамір шуткує, як я можу так точно призначати жінці час та місце зустрічі та підгоняти корабель, пропонує продовжити морську науку на березі, в конобі (корчма),  бо "він зрозумів, я втік від жінки та її жіночіх днів". Ні, в мене зустріч точно в стільки годин стільки хвилин. Нікса питає, то на Балтиці всі такі зануди? Так, кажу, там не Ядран (Адріятика). Як пити алкоголь на спеці, не уявляю. Хоча, якщо грати в аналогії, щоб взнати все про лікарню, треба спочатку пити з санітарами, потім - з медсестрами, а потім - з лікарями. Так і тут, схоже.

На ходу спустили та згорнули паруса ("не затягуй сильно, тут треба ніжно, як з жінкою"), перейшли на мотор, зайшли в марину, пришвартувалися. Щоденні речі, які, тим часом, входять до наміченої мною навчальної програми.

Програму красивого старіння, за Акуніним, на цей рік виконано. Нова мова вивчена (крім німців, англійців, естонців, фінів, росіян, українців та трохи італійців тепер можу торгуватися на базарах з сербами, словенцями, хорватами, боснійцями, герцеговинцями, чорногорцями та македонцями), нові початкові мануальні навички на воді - мотор та вітрила, трохи іншого.

Та ще й нові друзі.

Підемо з родиною далі вивчати місцеву автентику.

Це розширює небокрай.

#LiterLG